Лекція №1
Тема лекції: Правові питання охорони праці
План лекції:
1. Місце охорони праці в комплексі безпеки життєдіяльності.
2. Історичні етапи розвитку охорони праці.
3. Предмет, структура, мета дисципліни “Основи охорони праці”.
4. Державна політика України з питань охорони праці.
5. Основні законодавчі акти та документи з охорони праці.
6. Короткий зміст основних документів з охорони праці.
7. Міжнародне законодавство про охорону праці
1. Місце охорони праці в комплексі безпеки життєдіяльності.
Головною цінністю будь-якої цивілізованої правової держави є громадяни і в силу цього безумовним є пріоритет життя і здоров’я людини порівняно з результатами її діяльності. Функціонування такої держави супроводжується створенням безпечного стану довкілля, виробництва, належних побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я, навколишнього середовища і забезпечення безпеки на виробництві, ситуаціях повсякденного життя та надзвичайних ситуаціях. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.
Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавства України про охорону здоров’я, охорону праці, дорожній рух, цивільну оборону, охорону навколишнього середовища тощо.
Юридичну базу зобов’язання держави щодо безпеки життєдіяльності становить Конституція України, де в ст. 27 записано: “Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.” А в ст. 49 вказується: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.” Стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди”.
Проголосивши в Конституції України життя і здоров’я людини найвищою соціальною цінністю, гарантувавши право на відповідні, безпечні та здорові умови праці, держава взяла на себе обов’язок забезпечити всім громадянам захист їх здоров’я і життя в процесі трудової діяльності, тим самим визначивши місце охорони праці в комплексі безпеки життєдіяльності.
Важливим моментом в державній політиці України є її ставлення до питань захисту працюючого громадянина через прийняття нових законодавчих і нормативних актів про охорону праці, створення державних виконавчих структур для забезпечення ефективності їх виконання.
Одним із перших кроків при становленні держави було прийняття Верховною Радою України Закону «Про охорону праці». З введенням його в дію значно змінилися методи організації роботи і контролю за станом охорони праці в усіх галузях народного господарства.
Основні принципи державної політики в галузі охорони праці ґрунтуються на забезпеченні координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони праці, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях.
2. Історичні етапи розвитку охорони праці.
Інтенсивний розвиток О. П. збігається з початком розвитку машинного виробництва, яке одночасно з полегшенням праці, підвищенням її продуктивності несло в собі небезпеку для життя і здоров’я працюючих.
Ще в 1742 році російський вчений М. В.Ломоносов (1711-1765р. р.) у своїй роботі “Первые основания металлургии и рудных дел” проаналізував умови праці гірників, обґрунтував режими й принципи вентиляції шахт, розробив пристрої кріплення гірничих виробок, видалення води із шахт.
З початку ХІХ століття, коли на виробництві різко зросли аварійність, захворюваність і рівень травматизму, з’являються публікації вчених з різних питань охорони праці.
Так у 1847 році О. Н.Нікітін (1793-1853р. р.) видав книгу “Болезни робочих с указаним предохранительных мер”, у якій вперше описав професійні захворювання близько 120 професій робітників.
Значний обсяг досліджень у галузі гігієни і охорони праці виконала група вчених під керівництвом професора Московського університету Ф. Ф. Ерисмана. Для цих досліджень характерною була соціальна спрямованість при вивченні умов праці і побуту робітників. Книга Ерисмана “Профессиональная гигиена или гигиена физического и умственного труда” – 1877р.
Значний внесок у розвиток охорони праці (О. П.) зробив основоположник російської фізіології і наукової психології вчений фізіолог І. М.Сєченов (1829-1905р. р.) В “Очерках рабочих движений человека” виданий у 1904 р. він теоретично обґрунтував 8-годинну тривалість робочого дня, показав, що працездатність можна підтримувати на високому рівні за рахунок правильного встановлення режиму фізичних навантажень і відпочинку.
Втрати енергії у процесі роботи і дію на організм людини промислових отрут дослідив учений Г. В.Хлопін.
В. Я.Данилевський, Нікольський зробили значний внесок у розвиток О. П., вивчивши причини виробничого травматизму і розробивши заходи з профілактики захворювань.
Академік Зеленський М. Д. (1861-1953р. р.) розробив конструкцію протигаза 1915 р., основні принципи роботи якого використовується і досі.
Відомо багато вчених, які своїми досягненнями в різних галузях науки вплинули на розвиток охорони праці. Зокрема, С. І.Вавилов (1891-1951р. р.) відкрив люмінісцентне освітлення, О. О.Сочинський створив ряд приладів для контролю вмісту шкідливих речовин у повітрі.
Л. І.Медвідь дослідив зниження шкідливості дії пестицидів і інших хімічних речовин на людей і навколишнє середовище.
В 90-х роках минулого століття на колегії колишнього Міністерства освіти СРСР було прийняте рішення про об’єднання дисциплін «Охорона праці», «Цивільна оборона» і «Екологія навколишнього середовища» в новий курс «Безпека життєдіяльності» (БЖД). Причому в центрі уваги нового курсу була поставлена людина, як самоціль розвитку суспільства не залежно від умов її мешкання.
Безпека життєдіяльності (БЖД) – наука, яка вивчає небезпеки і проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності, в тому числі, і трудової. Вона є більш універсальна дисципліна.
Галузь знань, яка досліджує небезпеки, що діють в умовах виробництва і розробляє методи захисту працюючих від них, має назву «охорона праці»
3. Предмет, структура, мета дисципліни “Основи охорони праці”.
Згідно з Законом України «Про охорону праці», «охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних та лікувально–профілактичних засобів і заходів спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці».
Оскільки охорона праці – це сукупність заходів і засобів з допомогою яких забезпечується безпека праці, то вивчення фахової дисципліни «Основи охорони праці» базується на знаннях з питань безпеки праці, отриманих студентами на основі навчальних програм відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, і повинна передбачити вивчення питань охорони праці стосовно конкретної галузі і особливостей професійної діяльності майбутніх фахівців.
Зміст навчальної дисципліни «Основи охорони праці» визначається навчальними програмами з урахуванням особливостей напрямків підготовки майбутніх спеціалістів та у відповідності до структури дисципліни. Структура дисципліни «Основи охорони праці» складається з наступних розділів: