mi band

Політичне прогнозування — №3

При довгостроковому прогнозуванні використовується Метод екстраполяції, умоглядного продовження на майбутнє тих тенденцій, що вже заявили про себе в сьогоденні. Метод екстраполяції спрямований на побудову динамічних (статистичних або логічних) рядів показників прогнозованого процесу з якомога більш ранньої дати аж до дати прогнозованої. Великий ефект при цьому дає використання формул складної екстраполяції, висновків теорії ймовірностей, теорії ігор, завдяки чому можна точніше оцінювати масштаби можливих зрушень в екстраполюючих тенденціях. За таким принципом були побудовані доповіді Римського клубу 60-х років, що застерігали про можливості вичерпання життєвих ресурсів планети, настання екологічних, енергетичних, сировинного криз.

Застосовується також Метод аналогії — порівняння положення справ у тій або іншій державі з аналогічним досвідом інших держав, подібними ситуаціями в історії.

Останніми десятиліттями, особливо з розвитком кібернетики, набули популярності Методи імітаційного моделювання. При цьому створюється спрощена, агрегійована модель досліджуваного об’єкта (наприклад, системи міжнародних відносин). Потім за допомогою ЕОМ досліджується його еволюція. Цей метод знаходить розвиток в ігровому імітаційному моделюванні, що дозволяє розглядати альтернативні варіанти тієї або іншої ситуації шляхом введення в модель можливих суб’єктивних реакцій учасників подій.

Через необхідність у політичному житті суспільства великої кількості факторів політичне прогнозування розробляються у вигляді варіантів, альтернатив розвитку, які описують вірогідний характер майбутніх подій, процесів, явищ. Чим довгостроковіший прогноз, тим більша ймовірність виникнення нових факторів, тенденцій, які в минулому про себе не заявляли і тому не могли бути враховані при аналізі вихідної бази даних прогнозів. Найбільш точні прогнози короткострокові.

Алгоритм найважливіших операцій розроблення політичного прогнозу включає такі основні етапи:

• передпрогнозна підготовча стадія (розроблення програми дослідження і конкретизація завдання на прогноз);

• побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об’єкта методами системного аналізу;

• збір даних прогнозного тла (наприклад, тенденції соціально-економічного розвитку, соціальна та міжнаціональна обстановка, вектор суспільної думки і т. д.);

• побудова серії попередніх пошукових моделей на основі прогностичних принципів і специфічних методів;

• побудова серії нормативних (ідеальних) моделей;

• оцінка вірогідності і точності прогнозу;

• вироблення рекомендацій для ухвалення політичного рішення;

• критичний розбір підготовленого прогнозу.

Прогнозування варто відрізняти від утопій та футурологічних концепцій.

Утопія і прогноз

Утопія у широкому значенні — це своєрідний вид науково-художньої творчості, соціального проектування, який існує в різних жанрах і формах і що дозволяє створювати образи бажаного або небажаного майбутнього. Термін введений англійсь­ким мислителем Т. Мором, автором книги «Утопія» (1516). Утопізм — процес мислення, що оперує ідеями, зверненими в ідеальне, фантастичне майбутнє. Кожний політичний рух розробляє свій міф, що має прийматися як надія, котра наповнює сенсом колективні дії.

Сучасні утопії являють собою також різні технологічні проекти: євгенічні, електронні, екологічні, феміністські, окультні, містичні. При цьому, як і на попередніх етапах розвитку людства, утопічна думка перетинається з релігійною проповіддю, соціально-політичним і культурним реформізмом та стихійним революціонаризмом.

Футурологія і прогноз

Футурологія — галузь теоретичних досліджень, наукових знань, соціальних прогнозів і уявлень про майбутнє людства. Термін ввів німецький соціолог О. Флехтхейм (1943). Основні напрями футурології визначилися в 60-ті роки XX ст. в діяльності «Комісії 2000 року» при Американській академії мистецтв і наук, а також у доповідях Римського клубу. У центрі уваги в цей період виявилися песимістичні прогнози, пов’язані з катастрофічними для людства наслідками інтенсивного виробництва і споживання.

Представники концепцій технологічного оптимізму (Г. Кан, пізніше — О. Тофлер), навпаки, пророкували повернення до традиційних цінностей на основі тривалого підйому виробництва до кінця століття. Автори цих концепцій намагаються обґрунтувати можливість застосування досягнень науки і техніки для вирішення гострих соціальних проблем, для згладжування суперечностей між класами; висувають ідеї «постіндустріального» (Д. Белл) і «технотронного» (3. Бжезинский) суспільства, «багатонаціональних корпорацій», що контролюють увесь світ і усувають можливість міжнародних конфліктів (Г. Кан) тощо.

Для 70—80-х років характерне прагнення до розроблення комплексних моделей суспільного розвитку, насамперед глобальних моделей, що враховують розвиток економіки, перспективну демографічну ситуацію, стан навколишнього середовища і мінерально-сировинної бази, енергопостачання. Для більшості напрямів футурології зберігається сподівання на швидке економічне зростання в глобальних масштабах, так само як і переконання, що прийдешня цивілізація розчинить у собі протилежні соціальні системи (Ф. Бааде, Ф. Поллак).

Слід зауважити, що галузь дослідження у футурології нечітко визначена і поєднує передбачувальні функції різних соціальних наук. У ній розглядаються як перспективи розвитку людства в цілому (глобальне прогнозування), так і окремих сфер громадянського життя (наука і техніка, культура й освіта, економіка й політика). У прогностичних дослідженнях проявилися дві ціннісні орієнтації: песимістична і оптимістична, що визначають вплив футурології на формування світоглядних орієнтацій сучасності.

Найефективнішим методом у футурології є моделювання суспільних процесів, розроблення сценаріїв можливого {пошукова модель — екстраполяція виявлених тенденцій) і бажаного майбутнього (нормативна модель, що враховує суспільні ідеали, потреби, норми) з урахуванням змінного впливу самого прогнозу. Прогностичні моделі будуються за допомогою інтегрування результатів анкетування експертів, «мозкових атак» фахівців, спеціальних ігрових ситуацій. Авторами різних футурологічних концепцій є: Д. Белл, 3. Бжезинский, Г. Кан, Р. Арон, Ф. Бааде, Р. Юнг, Дж. Гелбрейт, У. Ростоу, Г. Маркузе, О. Тофлер, Ю. Хабермас. Над передбаченням про майбутнє людства працюють спеціальні науково-дослідні організації в США, Європі, Росії та інших країнах.

2. Типові завдання:

1. У чому полягає необхідність та сутність політичного прогнозування

2. Визначте типи політичних прогнозів

3. Сформулюйте проблеми конкретності та точності прогнозу

4. Які сфери політичного життя є об’єктами прогнозування?

5. Які методи використовуються в політичному прогнозуванні?

6. Яке значення має наукове прогнозування в умовах реформування українського суспільства.

3.Література:

Кирилюк Ф. М. Політологія Нової доби. — К.: ВЦ «Академія»,2004.

Муляр В. І. Політологія. — К.: ЦНЛ, 2003.

Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. — К.: Вид. центр «Академія» 2010.

Практикум з політології /Ред. Ф.М. Кирилюк. – К.: „Комп’ютерпрес”, 2004.

Політологія: наука про політику / За загал. Ред.: В. Г.Кремень, М. І.Горлач. — К.-Х..: «Единорог», 2008.

Піча В. М. Політологія / В. М.Піча, Н. М.Хома. — К., Львів: «Каравела»: «Новий світ-2000»,2002.

Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота : Навчальний посібник. — 2-ге вид., перероб., доп. — Тернопiль : Вид-во «Астон», 2007.

Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. — К. : Дакор, КНТ, 2006.

mi band