Вступ наука та іі роль у суспільстві — №3

Вузівська наука (третій сектор) представлена вищими навчальними закладами, які мають спеціальні підрозділи (проблемні та галузеві лабораторії, науково-дослідні частини тощо), а також які виконують науково-технічні роботи на кафедрах.

Заводська наука (четвертий сектор) включає як самостійні науково-дослідні підрозділи, які входять до складу виробничих об’єднань, так і конструкторські, технологічні і інші технічні служби, підрозділи у структурі підприємств, які не є юридичними особами.

Позавідомча наука (підприємницький сектор) об’єднує недержавні наукові організації, створені останнім часом, як правило, у формі малих підприємств різноманітних організаційно-правових форм. До цієї сфери можна віднести створені комерційними структурами потужні наукові організації, у тому числі із залученням іноземного капіталу. Сюди ж треба віднести малі інноваційні (венчурні) підприємства, приватні консультаційні осередки. Розвиток організаційних форм у сфері прикладної (галузевої) науки в сучасних умовах породив нові організаційні структури — інкубатори, технопарки, технополіси.

Інкубатор спеціалізується на створенні сприятливих умов для започаткування і ведення ефективної діяльності малих інноваційних (венчурних) фірм, зайнятих реалізацією оригінальних науково-технічних ідей. Це досягається через надання малим інноваційним фірмам матеріальних (перш за все, наукового обладнання і приміщень), інформаційних, консультаційних та інших необхідних послуг.

Технопарк — це компактно розташований комплекс, який може включати в себе наукові установи, вищі навчальні заклади і підприємства промисловості. До його складу можуть входити також інформаційно-виставкові комплекси, служби сервісу, сервісно-побутові заклади. Функціонування технопарку засноване на співаці науковців, промислових фірм-замовників, на просуванні науково ємкого матеріального виробництва.

Технополіс схожий на технопарк, має форму невеликого містечка (населеного пункту), в якому розташовані наукові і науково-виробничі комплекси. Це свого роду конгломерат із сотень розміщених на одній території дослідних установ, промислових фірм (переважно малих), впроваджувальних організацій, які об’єднані зацікавленістю у появі нових ідей та якнайшвидшій їх комерціалізації. Об’єднання дрібних фірм створює інфраструктуру, достатню для крупних нововведень. Основною ланкою технополісу переважно є крупний університет — генератор фундаментальних знань, що виступають основою інновацій. Технопарки як організаційні форми науково-технічної діяльності створені у США, країнах Західної Європи. В Японії сформовано 19 технополісів, у яких нагромаджений потужний потенціал для розробки досконалих технологій у пріоритетних областях науки. Україна почала запровадження цих прогресивних і ефективних форм наукової діяльності.

У 2007 році наукові дослідження й розробки в Україні виконували 1490 організацій. При цьому 20,6% їх належали до академічної науки (їх частка зменшилась проти 1991 року і на 1,0%), 63,0% — до галузевої науки (їх питома вага зросла порівняно з 1991 роком на 3,2%), 10,7% — до вузівської науки (їх частка зменшилась на 0,2%), 5,7% — до заводської науки (їх питома вага скоротилась на 2,0%).

Переважна кількість організацій, що виконували наукові та науково-технічні роботи, знаходиться в державній (70,5%) та колективній (28,3%) власності, в приватній власності лише 0,3%. 58,8% всіх організацій здійснювали наукові дослідження в галузі технічних наук, 12,5% — в сфері сільськогосподарських наук, 5,0% — в медицині, 3,4% — в економічних науках.

1.5. Склад та підготовка наукових кадрів

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» трактує поняття наукової та науково-технічної діяльності, Наукова діяльність — це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Науково-технічна діяльність — це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. При цьому їх ефективність безпосередньо залежить від складу наукових працівників.

Станом на 1.01.2008 року чисельність працівників основної діяльності у наукових організаціях складала 188,0 тис. чол., в тому числі безпосередніх виконавців наукових та науково-технічних робіт — 120,8 тис. чол. В різних галузях економіки працювали 69,1 тис. фахівців, які мали науковий ступінь доктора або кандидата наук. Чисельність докторів наук порівняно з 1991 роком зросла на 27,1% і склала 10,3 тис. осіб, а кандидатів наук — на 2,0% і склала 58,7 тис. чол. Понад 60% загальної чисельності науковців вищої кваліфікації мали вищі вчені звання. Більше половини загальної чисельності докторів та кандидатів наук, зайнятих науково-технічною діяльністю, працюють у вищих навчальних закладах, близько 30,0% — в організаціях академічного профілю, понад 14,0% — у галузевих наукових організаціях і лише 17 докторів і 146 кандидатів наук (0,3% загальної кількості) зайняті у заводській науці.

Певна частина висококваліфікованих фахівців виїздить до країн з більш привабливими для наукової діяльності умовами. Загалом за останні п’ять років за кордон виїхав 851 науковець з вченими ступенями, чверть яких-у віці до 40 років. Незважаючи на постійне зниження чисельності спеціалістів в науково-технічній сфері, насиченість держави науковими кадрами у порівнянні з розвиненими країнами світу залишається досить високою. У 2007 році чисельність науковців в розрахунку на 1000 осіб економічно активного населення становила 5,2 особи (в Японії — 13,7, Німеччині — 11,6, Іспанії — 5,9, Польщі — 5,1, Угорщині — 5,1 особи відповідно).

Помітно збільшилась чисельність молодих фахівців. Їх питома вага у загальній кількості працівників галузі склала 19,5%. В той же час, майже кожний другий фахівець, що працює в галузі науки — пенсіонер. Середній вік доктора наук складав 59,1 років, кандидата наук — 50,7 років.

Відповідно до закону «Про освіту» в Україні встановлена система наукових ступенів і наукових звань. Випускникам коледжів, інститутів, академій, університетів за результатами кваліфікаційної роботи присуджується перший науковий ступінь — Бакалавра відповідної спеціальності.

Випускникам інститутів, академій, університетів, інших до них прирівняних навчальних закладів за результатами захисту кваліфікаційної роботи присуджується другий науковий ступінь — Магістра відповідної спеціальності.

Наукові ступені Кандидата і доктора наук присуджуються спеціалізованими вченими радами у встановленому порядку за результатами захисту дисертацій.

Основною формою підготовки науковців є Аспірантури, які функціонують при академічних та науково-дослідних інститутах. Протягом останніх років в Україні спостерігається активізація роботи аспірантур. Кількість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, збільшилась в 2007 році до 418, в тому числі 224 науково-дослідних інститути та 194 вищих навчальних закладів. Переважна більшість закладів, що здійснюють підготовку аспірантів, підпорядковані шести міністерствам (відомствам): НАНУ — 30%, Міністерству освіти і науки — 28%, Українській академії аграрних наук — 8%, Міністерству охорони здоров’я та Академії медичних наук — по 6%, Міністерству аграрної політики-5%.

Аспірантура може бути з відривом від виробництва (на 3 роки) та без відриву від виробництва (на 4 роки). Скасовано віковий ценз для вступу до аспірантури. В 2007 році чисельність аспірантів складала 23,3 тис. чол. При цьому 91,9% з них навчалися за рахунок державного бюджету, 5,2% — на комерційній основі та 2,9% — за рахунок інших джерел фінансування. Кожний п’ятий аспірант в Україні навчається у галузі технічних наук, кожний шостий — економічних наук.

Іншою формою підготовки науковців є Співпошукацтво. Співпошукувачі — особи, які мають вищу освіту і значний досвід роботи за спеціальністю та можуть самостійно працювати над дисертацією.

Наукові працівники мають можливість поглибити свої знання чи завершити наукову роботу шляхом використання Творчих відпусток і переведення на посади наукових співробітників.

Для підготовки докторів наук в 209 закладах функціонують Докторантури, в яких зараз навчається 1,1 тис. осіб. Переважна більшість докторантів (94,2%) навчаються за рахунок державного бюджету, 1,0% — на комерційній основі, 4,8% — за рахунок інших джерел фінансування.

Наукові звання старшого наукового співробітника, доцента, професора присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів і затверджуються в установленому порядку. Найбільш видатні вчені обираються зборами НАН України, галузевими і громадськими академіями членами-кореспондентами і дійсними членами — академіками. Науковим працівникам і працівникам вищої школи за великі заслуги у науці і педагогіці присвоюються почесні звання «Заслужений діяч науки і техніки України», «Заслужений працівник ВИЩОЇ школи» та ін.

Отже, організація науки в Україні зберігає свої традиційні форми і, разом з тим, набуває нових більш досконалих і здатних працювати в умовах ринку видозмін.

Контрольні питання для самоперевірки:

1.Поняття і характеристика науки як системи знань.

2.Основні функції науки в сучасних умовах.

3.Наука як особливий вид людської діяльності.

4.Наукові знання, їх відмінності від звичайних знань.

5.Виникнення та становлення науки.

6.Класифікація наук, її призначення та способи побудови.

7.Фундаментальні науки, їх характеристика.

8.Прикладні науки і їх значення в підвищенні ефективності народного господарства.

9.Диверсифікація та інтеграція наук як наслідок їх розвитку.

10.Організація науки в Україні.

11.Організаційна побудова та роль НАНУ.

12.Управління наукою в Україні.

13.Структура науки як системи знань та визначення її окремих елементів, складових частин.

14.Підготовка науковців в аспірантурах та докторантурах.

15.Особливості функціонування інкубаторів, технопарків, технополісів.

Tagged with: , , , , , ,
Posted in Основи наукових досліджень та технічноі творчості

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС