Виконаний реферат та коментар до його виконання — №3

З викладеного в попередніх розділах стає зрозуміло, що метою соціальної політики є створення умов для реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Для України, зокрема, ці права та свободи визначаються у другій групі прав Конституції України, яку вище ми визначили як природні права людини. Оскільки всі громадяни проголошуються Конституцією України рівними у своїх правах (стаття 21), зрозуміло, що мета соціальної політики стосується усіх без виключення членів суспільства. Таким чином, об’єктом соціальної політики виступає кожна людина або, іншими словами, все населення країни. Хто здійснює соціальну політику, тобто виступає суб’єктами соціальної політики? Узагальнено, це — державні та суспільні інституції та власне людина, оскільки вона також і сама має нести відповідальність за свою долю, долю та добробут своїх близьких, та, взагалі кажучи, все суспільство. При більш конкретному підході до суб’єктів соціальної політики можна віднести:

• державні органи, відомства та установи;

• громадські, релігійні, благодійні та інші недержавні об’єднання;

• комерційні, фінансові та інші бізнесові структури;

• громадяни, які беруть участь на професійних чи добровільних засадах у здійсненні громадянських та суспільних ініціатив.

Виходячи з переліку тієї групи основних прав і свобод людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток, можна визначити складові соціальної політики, це є:

• піклування про працевлаштування;

• створення системи соціального забезпечення;

• підтримка малозабезпечених (слабких) верств населення;

• створення всеохоплюючої системи охорони здоров’я;

• вирішення проблем освіти;

• узгодження внутрішніх суспільних та групових конфліктів;

• протидія (в широкому контексті) злочинності;

• збереження безпечного оточуючого середовища;

• інші проблеми суспільного та особистого життя;

При цьому беззастережною умовою виступає додержання громадянських та політичних прав і свобод людини.

В цьому переліку легко помітити незвичні для соціальної сфери напрями діяльності — освіта, охорона здоров’я, суспільні конфлікти, боротьба із злочинністю тощо, однак за сучасних підходів вони мають стати неодмінними складовими соціальної політики. Таким чином, ми підійшли до того місця, де можна дати визначення того, що є соціальна політика в сучасному розумінні цього терміну. Пропонуємо давати таке визначення: Соціальна політика — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики) направлена на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод.

4. МІСЦЕ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ — ДЕКЛАРАЦІЇ ТА РЕАЛІЇ

Зі зміною пріоритетів у сучасному українському суспільстві на перший план має вийти людина, її права та свободи. Такий підхід має своїм підґрунтям основні положення Конституції України, за якими: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна,

Правова держава» (стаття 1). «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (стаття 3). На жаль, розуміння пріоритетності соціальної політики ще не стало загальнопоширеним ні серед населення, ні серед державно-адміністративної еліти. Проблема, таким чином, має декілька складових:

• відсутність пріоритетного підходу до соціальної політики

• невизначеність сфер та напрямків соціальної політики.

• не усвідомлення політичною та адміністративною елітою, а також широкими верствами населення дійсних суспільних цінностей.

Виходячи з переліку природних прав людини, можна визначити такі основні сфери соціальної політики:

1. Людські ресурси.

2. Трудові відносини.

3. Соціальний захист.

4. Житлова політика.

5. Здоров’я населення.

6. Освіта.

7. Безпека життєдіяльності.

Підставою для окресленого простору компетенції соціальної політики є, по-перше, їх побудова на підґрунті природних прав людини, а, по-друге, те, що усі вони взаємопов’язані між собою, в певному розумінні — замкнуті в одну цілісну сукупність. Відповідно до сучасних стандартів та процедур, прийнятих у розвинених демократичних країнах необхідно на державному рівні здійснити такі кроки:

• визначити поняття та сферу компетенції соціальної політики та уповноважений орган державної влади, який буде її проводити та координувати;

• встановити пріоритетне місце соціальної політики серед інших напрямків державної політики;

• визначити порядок формування соціальної та економічної політики держави.

Політика та діяльність та владних інститутів в Україні продовжують стару радянську традицію державного управління при якій соціальна сфера займала підпорядковане

Положення по відношенню до економічного напрямку діяльності Уряду та державних

Установ.

Зі зміною пріоритетів у сучасному українському суспільстві на перший план має вийти

Людина, її права та свободи, а політична та економічна діяльність держави має бути

Направлена на забезпечення цих прав та свобод, отже — посісти підпорядковане місце по

Відношенню до соціальної політики.

Такий підхід має своїм підґрунтям основні положення Конституції України, за якими: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (стаття 1 — тут і далі позначення автора).

«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» (стаття 3).

Традиційне державне розуміння відносить до власне соціальної політики доволі обмежене коло питань — людські ресурси, грошові доходи та заробітна плата, ринок праці, соціальне страхування та пенсійне забезпечення, соціальний захист та деякі інші проблеми. З іншого боку в суто економічних програмах вимагається дотримуватися та посилювати їх «соціальну спрямованість». Ця внутрішня суперечливість позиції держави свідчить про невизначеність пріоритетів та відсутність чітких дефініцій щодо проблем та сфер суспільного життя, які слід віднести до компетенції соціальної політики. На жаль, розуміння пріоритетності соціальної політики ще не стало загальнопоширеним ні серед населення, ні серед державно-адміністративної еліти. Дуже показово про це свідчить назва одного з основних поруч з Державним бюджетом документу: «Програма економічного і соціального розвитку на 2002 рік» замість того, щоб у відповідності до Конституції України поставити на перше місце соціальну проблематику — «Програма соціального та економічного розвитку…»

Проблема, визначення ролі та місця соціальної політики в Україні має, таким чином, декілька складових:

• відсутність пріоритетного підходу до соціальної політики;

• невизначеність сфер та напрямків соціальної політики;

• не усвідомлення політичною та адміністративною елітою й широкими верствами населення дійсних суспільних цінностей.

Не менш актуальним є питання — які сфери діяльності державних інститутів треба

Віднести до соціальної політики? Виходячи з наведеного в розділі 3 переліку тих основних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти, а саме — природних прав людини, можна визначити такі основні сфери та завдання, що мають вирішуватися в кожній з них:

1. Людські ресурси — забезпечення права людини на життя, права осіб (дорослих та дітей) в шлюбі та в сім’ї.

2. Трудові відносини — забезпечення права людини на працю, на підприємницьку діяльність, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, на відпочинок, на свободу творчої діяльності та захист інтелектуальної власності, а також забезпечення через регулювання заробітної плати достатнього життєвого рівня для особи та її сім’ї.

3. Соціальний захист — реалізація права на забезпечення в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від людини причин, а також в старості та в інших передбачених законом випадках; сюди також відноситься забезпечення достатнього життєвого рівня для особи та її сім’ї, але через надання певних соціальних допомог.

4. Житлова політика — створення умов, за яких особа може побудувати, придбати або орендувати житло, при цьому безоплатно або за доступну плату житло надається лише тим, хто потребує соціального захисту.

5. Здоров’я населення — створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, розвиток фізкультури і спорту, забезпечення санітарно — епідеміологічного благополуччя.

6. Освіта — забезпечення доступності та безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти в державних та комунальних навчальних закладах, а також права на навчання рідної мовою чи вивчення рідної мови.

7. Безпека життєдіяльності та оточуючого середовища — забезпечення права на життя (як і в демографічній політиці) та на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Цей перелік значно розширено, у порівнянні з тим, що традиційно входить до сфери соціальної політики, а саме охорона здоров’я та освіта входять до так званої гуманітарної сфери, а безпека життєдіяльності та оточуючого середовища взагалі перебувають в інших розділах такого основоположного документу державної політики як Програма економічного та соціального розвитку й взагалі відносяться до промисловості, хоча для останньої така діяльність є, взагалі кажучи, зайвим тягарем, нести який промисловці та підприємці ніяк не зацікавлені.

Підставою для окресленого простору компетенції соціальної політики є, по-перше, їх

Побудова на підґрунті природних прав людини, а, по-друге, те, що усі вони взаємопов’язані між собою, в певному розумінні — замкнуті в одну цілісну сукупність. Наприклад, реалізація права на життя вимагає заходів в усіх сферах соціальної політики — і в житлові, і в освітній, і в охороні здоров’я, і в інших. Так само, як і реалізація інших природних прав людини.

5. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

На кінець слід зазначити, що повноваження та простір компетенції діючого Міністерства праці та соціальної політики України є, виходячи з сучасного погляду, вкрай обмежені й не відповідають загальним завданням, які має перед собою соціальна політика розвиненої держави. Це міністерство, незважаючи на зміну назви, залишається все таки міністерством соціального захисту, а не політики. Навряд чи, також, одне міністерство взагалі здатне обійняти усі напрями та сфери соціальної політики, вказані в попередніх розділах. Більш логічно доручити одному з вищих державних органів функцію провідника курсу Уряду та координатора діяльності усіх державних органів в галузі соціальної політики. Не менш важлива та складна проблеми постає при постановці питання — що є первісним та визначальним при розробці державної політики: Програма соціального та економічного розвитку чи Державний бюджет країни? В чому, в такому разі, полягає сенс підготовки такого складного та основоположного документу як Програма розвитку країни? Здається відповідь очевидна — спочатку визначити що слід робити, а потім вишукувати необхідні для цього кошти. Зрозуміло, що обидва процеси, як і документи — програма та бюджет, є взаємопов’язані, однак на державному рівні слід нормативним чином чітко визначити пріоритетність у методі формування державної політики.

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС