Виконаний реферат та коментар до його виконання — №2

1. Соціал-демократична соціальна держава — характеризується максимальним рівнем соціального патерналізму держави й мінімальною соціальною відповідальністю людини, має високий рівень перерозподілу прибутків та наступні ознаки:

• рівне соціальне забезпечення усіх громадян;

• проведення політика повної зайнятості;

• високий рівень податків та допомог — низький рівень бідності.

Тут слід зазначити, що колишній СРСР вирізнявся не високим рівнем податків, а низькою питомою вагою заробітної плати у ВВП, державні допомоги мали форму дотацій на величезну кількість товарів та послуг (наприклад, на початку 90-х років населення сплачувало лише близько 20% вартості житлово-комунальних послуг). Щодо рівня бідності, то скоріш за все крива Лоренца, що його характеризує, збігалась би з прямою рівного розподілу доходів, однак в ті часи коректного обстеження умов життя домогосподарств не проводилося. Отже, якщо заплющити очі на майже повну відсутність політичних прав і свобод громадян, то СРСР цілком логічно претендував на роль соціал-демократичної соціальної держави.

2. Консервативна або корпоративна соціальна держава — характеризується більш-менш рівномірним розподілом ступеню відповідальності за долю громадян між державою та особою. Держава виступає як гарант соціального забезпечення, але воно здійснюється самими громадянами через різноманітні страхові механізми (фонди) за кошти власне громадян, має місце поміркований рівень перерозподілу прибутків, державна система характеризується такими ознаками:

• рівень соціального забезпечення залежить від особистого внеску громадян до страхових фондів;

• має місце неповна зайнятість;

• рівень податків та допомог — поміркований.

3. Ліберальна або обмежена соціальна держава — характеризується покладенням максимальної відповідальності за громадян на їх самих, а держава забезпечує лише певний, мінімальний, рівень соціальної підтримки. Має місце високий рівень перерозподілу прибутків й державна система характеризується такими ознаками:

• забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій для значної частини населення;

• відносно високий рівень зайнятості;

• високий рівень податків.

Як вже зазначалося, прикладом такої країни є СІЛА, цікаво, що наявність різноманітних програм допомоги на різних рівнях (держава, штат, муніципалітет) призвели до появи значної кількості сімей, які вже декілька поколінь живуть на допомогах і навіть не прагнуть відшукати роботу. Отже, навіть мінімальний рівень соціальної підтримки може призвести до появи стійко паразитуючих прошарків населення.

Деякі автори наводять ще один тип соціальної держави — католицьку або латинську, в якій ступінь відповідальності держави за долю людини так само низький, як і в ліберальній, а необхідна допомога для людей базується на принципах християнської моралі й одержується від ближніх — сім’ї та родичів, общини, місцевої влади та, в останню чергу, від держави. Підсумовуючи все сказане вище, при визначенні поняття соціальної політики, на нашу думку, на перше місце необхідно ставити не інтереси різних соціальних чи демографічних груп та їх узгодження, а людину, як основну складову будь-якої суспільної групи, а на меті діяльності держави та суспільних інститутів ставити задоволення її життєвих потреб за неодмінної умови дотримання громадянських прав і свобод людини. Слід також чітко усвідомлювати, що метою соціальної політики є задоволення саме життєвих потреб або, іншими словами, природних прав людини, в той час як дотримання громадянських та політичних прав людини залишаються поза межами заходів власне соціальної політики, хоча при цьому вони є неодмінною та ключовою умовою діяльності сучасної соціальної держави. Розглянемо в якому співвідношенні знаходяться природні та громадянські права людини.

2. ПРАВА ТА СВОБОДИ ГРОМАДЯН І СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА.

1948 року ООН було прийнято Загальну декларацію прав людини, яка узагальнила досвід попередніх демократичних досягнень людства й стала з того часу основоположним документом для багатьох сучасних конституцій різних країн в сфері прав громадян. Ці права знайшли своє відображення та набули подальшого розвитку в Конституції України. Умовно їх можна поділити на три групи:

1) громадянські та політичні права та гарантії людини як члена суспільства — статті 25-26,28-

41;

2) права власне людини як соціальної істоти, які є необхідною умовою її життєдіяльності — статті 27, 42-54;

3) загальні суспільні права, гарантії та обов’язки громадянина — статті 21-24 та 55-68. Надалі будемо називати конституційні права першої групи — громадянськими, другої — природними, третю — суспільними.

Сукупність природних прав людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти і визначають простір компетенції соціальної політики. Реалізація багатьох конституційних прав може вимагати комплексних дій декількох складових не лише соціальної, а й економічної політики, тому прямої відповідності між окремим правом людини та галуззю соціальної політики може і не бути. Важливість забезпечення прав та основних свобод людини полягає в тому, що їх відсутність чи обмеження складають передумови для соціальної та політичної нестабільності як всередині суспільства чи держави, так і створюють напруженість у міждержавних стосунках.

Права людини, притаманні її природі, які є неодмінною умовою її існування, певною мірою було відображено в культурах та релігіях багатьох народів світу з давніх часів. Однак як цілісна світоглядна концепція права людини набули свого сучасного вираження лише у XVIII столітті у французькій Декларації прав людини та громадянина та в Декларації незалежності Сполучених Штатів Америки. 1948 року ООН було прийнято Загальну декларацію прав людини, яка узагальнила досвід попередніх демократичних досягнень людства й стала з того часу основоположним документом для багатьох сучасних конституцій різних країн в сфері прав громадян. Ці права можна поділити на три групи, перша стосується громадянських та політичних прав і свобод — статті 1-21, друга — економічних, соціальних, культурних прав — статті 22-27, третя — колективних прав та індивідуальних обов’язків людини — статті 28-30.

До теми нашого дослідження мають пряме відношення права людини, що відносяться до другої групи, саме вони визначають сферу компетенції власне соціальної політики. Права першої та третьої групи мають опосередковане відношення — як умова діяльності соціальної держави.

Усі ці права знайшли своє відображення та набули подальшого розвитку в Конституції України. Розглянемо основні права людини, визначені Конституцією України, поділивши їх на ті ж самі групи:громадянські та політичні права та гарантії людини як члена суспільства — статті 25-26,28-41;

1) права власне людини як соціальної істоти, які є необхідною умовою її життєдіяльності — статті 27, 42-54;

2) загальні суспільні права, гарантії та обов’язки громадянина — статті 21-24 та 55-68.

Як видно в цьому розподілі лише одне з конституційних прав — право на життя, — знаходиться не в суцільній послідовності статей. На нашу думку його слід відносити саме до природних, а не громадянських прав, оскільки лише за умови реалізації цього права можна взагалі говорити про будь-які інші, в тому числі політичні, права людини.

До першої групи, — громадянських та політичних, — прав і свобод людини відносяться такі:

•право на громадянство — статті 25 та 26;

•право на повагу до його гідності — стаття 28;

•право на свободу та особисту недоторканість — стаття 29;

•гарантія недоторканості житла — стаття ЗО;

•гарантія таємниці особистих комунікацій — стаття 31;

•гарантія невтручання в особисте та сімейне життя — стаття 32;

•гарантія свободи пересування та вибору місця проживання — стаття 33;

•право на свободу думки і слова — стаття 34;

•право на свободу світогляду і віросповідання — стаття 35;

•право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації — статті 36 та 37;

•право участі в управлінні державою — стаття 38;

•право на мирні зібрання — стаття 39;

•право на звернення до органів та посадових осіб державної влади — стаття 40;

•право на власність — стаття 41.

До другої групи прав людини, без яких вона не може існувати як розумна істота, відносяться такі:

•право на життя — стаття 27;

•право на підприємницьку діяльність — стаття 42;

•право на працю — стаття 43;

•право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів — стаття 44;

•право на відпочинок для тих, хто працює — стаття 45;

•право на соціальний захист — стаття 46;

•право на житло — стаття 47;

•право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї — стаття 48;

•право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування — стаття 49;

•право на безпечне для життя і здоров’я довкілля — стаття 50;

•права осіб, дорослих та дітей, в шлюбі та в сім’ї — статті 51 та 52;

•право на освіту та навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови — стаття 53;

•право на свободу творчої діяльності та захист інтелектуальної власності — стаття 54.

Третю групу прав, гарантій та обов’язків громадян пов’язано із загальним становищем людини в суспільстві, з її правовим захистом, та обов’язками людини як громадянина держави та члена суспільства, її ми не будемо торкатися в цьому дослідженні. Надалі для простоти та лапідарності будемо називати права першої групи — громадянськими, другої — природними, третю — суспільними.

Для визначення змісту та складових соціальної політики нас цікавитиме група конституційних природних прав людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Сукупність цих прав і визначає простір компетенції соціальної політики. При цьому власне права виступають в якості критеріїв, якими слід керуватися при визначенні заходів соціальної політики, та за якими, — наголосимо, — визначається результативність цих заходів. Зазначимо, що прямої відповідності між окремим правом людини та галуззю соціальної політики може і не бути, оскільки реалізація багатьох конституційних прав може вимагати комплексних дій декількох складових не лише соціальної, а й економічної політики.

На останнє необхідно підкреслити важливість забезпечення прав та основних свобод людини, оскільки їх відсутність чи обмеження складають передумови для соціальної та політичної нестабільності як всередині суспільства чи держави, так і створюють напруженість у міждержавних стосунках.

3. МЕТА, ОБ’ЄКТ І СУБ’ЄКТИ, ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Метою соціальної політики є створення умов для реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Об ‘єктом соціальної політики виступає кожна людина або, іншими словами, все населення країни. Суб’єктами соціальної політики є державні та суспільні інституції та власне

Людина.

Складовими соціальної політики є:

• піклування про працевлаштування;

• створення системи соціального забезпечення;

• підтримка малозабезпечених (слабких) верств населення;

• створення всеохоплюючої системи охорони здоров’я;

• вирішення проблем освіти;

• узгодження внутрішніх суспільних та групових конфліктів;

• боротьба із злочинністю;

• збереження безпечного оточуючого середовища;

• інші проблеми суспільного та особистого життя;

При цьому беззастережною умовою виступає додержання громадянських та політичних прав і свобод людини.

Соціальна політика — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики) направлена на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод.

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС