Виконаний реферат та коментар до його виконання — №1

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра ДПД та українознавства

РЕФЕРАТ

З предмету “Політологія”

На тему: “Соціальна політика в сучасному світі в Україні”

Виконала:

студентка факультету

економіки та підприємництва

групи ОіА 0102 (2)

Коваленко О. І.

Суми – 2011

План

1. Соціальна політика та соціальна держава.

2. Права та свободи громадян і соціальна політика.

3. Мета, об’єкт і суб’єкти, основні складові та визначення соціальної політики.

4. Місце соціальної політики в Україні — декларації та реалії.

5. Висновки та пропозиції.

1. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА

Поняття «соціальна політика» не набуло академічного означення через різні підходи до визначення ролі та місця держави та ступеню її відповідальності за життя та діяльність окремої особи чи сім’ї. Поняття «соціальної держави» було сформовано для того, щоб підкреслити що держава має розвинуту й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику за умови неухильного дотримання прав людини. Соціальну державу розглядають як правову, діяльність якої орієнтовано на людину, забезпечення її добробуту, безпеки та розвитку. В сучасному цивілізованому світі будь-яка діяльність, в тому числі соціальна, нерозривно пов’язана з правовими гуманістичними цінностями — правами та свободами людини. Існує три модельних типи сучасної соціальної держави:

1. Соціал-демократична — з максимальним рівнем соціального патерналізму держави й мінімальною соціальною відповідальністю людини.

2. Консервативна або корпоративна — з приблизно рівномірним розподілом ступеню відповідальності за долю громадян між державою та особою.

3. Ліберальна або обмежена — з покладенням максимальної відповідальності за

Громадян на їх самих, а держава забезпечує лише певний, мінімальний, рівень

Соціальної підтримки.

При визначенні поняття соціальної політики на перше місце необхідно ставити не інтереси різних соціальних чи демографічних груп та їх узгодження, а людину, як основну складову будь-якої суспільної групи, а на меті діяльності держави та суспільних інститутів ставити задоволення її життєвих потреб за неодмінної умови дотримання громадянських прав і свобод людини. Поняття «соціальної політики» не має усталеного академічного визначення. Різні дослідники в своїх означеннях виходять з різних поглядів на зміст та цілі того, що називають соціальною політикою. Наведемо відомі підходи до проблеми встановлення дефініції «соціальної політики».

Перший підхід полягає в ототожненні соціального та суспільного, тому за цим підходом соціальна політика — це суспільні дії щодо вирішення загальносуспільних проблем, її мета — досягнення цілей всього суспільства. Зрозуміло, що при такому підході особисті проблеми людини, приміром, — втрата роботи, хвороба, похилий вік тощо, — залишаються на другому плані у порівнянні з інтересами всього суспільства. Далі буде наведено декілька прикладів дефініцій, в яких наочно виступає такий погляд.

Другій підхід виходить з необхідності вирішення, перш за все, питань захисту соціальне вразливих та потенційно небезпечних верств населення через систему державних допоміг та доброчинної діяльності. Такий підхід обмежує активність державних та громадських інститутів лише частиною суспільства, в той час, як переважна більшість громадян, — «безпечних», — залишається поза увагою державних органів, однак саме серед них відбуваються основні суспільні процеси.

Третій — має на меті пом’якшення негативних наслідків індивідуальної та соціальної нерівності через систему перерозподільних заходів. В основу частіше за інше покладається податкова політика направлена на вирівнювання диференціації прибутків.

Четвертий — покладення в основу діяльності принципів соціальної справедливості та соціального партнерства як основних цінностей сучасного громадянського суспільства.

П’ятий — виходить з необхідності регулювання, перш за все, соціально-трудових відносин, тобто відносин праці та капіталу, найманих працівників та роботодавців, а всі інші соціальні заходи будуються на цій основі. Зрозуміло, що при цьому значна частина суспільства, яка не входить в сферу цих взаємин, — пенсіонери, дрібні підприємці, представники творчих професій та інші подібні їм, — залишаються поза увагою суб’єктів соціальної політики.

Як бачимо, кожен з цих підходів має раціональне начало, хоча й не позбавлений деяких, вказаних вище, обмежень. Соціальна політика розвинених держав тією чи іншою мірою використовує усі ці підходи. Однак, незважаючи на численні наукові дослідження, державні документи та загалом важливість цього напрямку діяльності урядів та громадських інститутів усіх без виключення країн світу, навіть, з тоталітарними чи автократичними формами правління, усі сходяться лише на тому, що це, взагалі кажучи, система заходів, направлених на підвищення суспільного добробуту, покращання якості життя населення й забезпечення соціально-політичної стабільності. При цьому така визначальна характеристика як спосіб досягнення цих цілей — повністю випадає з цього та з усіх інших відомих нам означень.

Зрозуміло, що під таким аморфним означенням, яке наведено вище, можна приховати й насильниці дії на кшталт експропріації особистого майна — з метою поділу його між бідними, переселення цілих народів із свого краю в чужий та багато чого іншого, чому були свідками громадяни колишнього СРСР протягом майже всього минулого століття та що робилося також в інтересах «суспільного добробуту» та «забезпечення соціально-політичної стабільності».

Наведемо декілька визначень соціальної політики різних авторів, що дозволить краще зрозуміти різні точки зору та більш коректно сформулювати це визначення.

«Соціальна політика — діяльність та принцип суспільства, які формують спосіб, за допомогою якого воно втручається і регулює відношення між індивідами, групами, громадами, соціальними інституціями. Ці принципи й дії є результатом звичаїв та цінностей суспільства і значною мірою визначають розподіл ресурсів та рівень добробуту його людей.» Тут поєднуються такі, несумісні, на наш погляд, категорії як «діяльність» та «принцип», очевидно, що між ними є зв’язок, однак визначальними мають бути принципи, а вже на них — будуватися діяльність.

«Соціальна політика держави — це певна орієнтація та система заходів, щодо оптимізації соціального розвитку суспільства, відношення між соціальними та іншими групами, створення тих чи інших умов для задоволення життєвих потреб їх представників.» В цьому визначенні, як і в попередньому, поєднуються несумісні категорії «орієнтація та система заходів», а на яких саме засадах відбуватиметься «оптимізація соціального розвитку суспільства» залишається абсолютно невизначеним. Свого часу правитель Німеччини стратив усіх психічно хворих людей в своїй країні та намагався це зробити з іншими народами також з метою «оптимізації».

«Соціальна політика — керівний вплив держави, що базується на системі правил (норм), нормативних структур, що приймають рішення та організують діяльність, яка сприяє залученню до політичних процесів різних суб’єктів. Мета такого впливу — сприяти формуванню спільності інтересів широких верств населення й консолідувати тим самим суспільство, досягаючи підтримки ним діяльності держави.» Це означення взагалі перевертає, на нашу думку, смисл соціальної політики з ніг на голову — виявляється не держава має піклуватися про різні соціальні групи та задовольняти їх, — досить часто різновекторні(!), — інтереси, а, навпаки, всі ці групи треба зігнати до купи, — «консолідувати,»

— з метою… підтримки діяльності держави! За такими поглядами на перше місце ставляться державницькі інтереси, — незалежно від того, якими вони є, приміром, агресивними, імперськими, тоталітаристськими, — а люди, пенсіонери, малозабезпечені, безробітні та інші

— мають опікуватися, перш за все, не своїми, а саме цими інтересами. Просто нема слів для коментарів.

Наведемо ще декілька означень, які дозволяють наблизитися до розуміння суті та змісту соціальної політики (насправді, їх набагато більше).

«Соціальна політика — це діяльність держави й/ або суспільства (суспільних інститутів) по узгодженню інтересів різних соціальних груп і соціально-територіальних громад в сфері виробництва, розподілу та споживання, що дозволяють узгодити інтереси цих груп з інтересами людини та довготерміновими цілями суспільства.» Це визначення вирізняється вже тим, що в ньому (чи не вперше) згадуються інтереси людини, але залишається незрозумілим, чиї ж інтереси є пріоритетними: суспільства, його груп чи людини?

Ще одне визначення, де йдеться про інтереси людини: «Соціальна політика — це діяльність по управлінню соціальною сферою суспільства, покликана забезпечити життя та відтворення нових поколінь, створити передумови для стабільності й розвитку суспільної системи та достойного життя людей.» На нашу думку, це визначення має деякий перекіс в бік демографічної складової соціальної політики, це, звичайно, благородна мета, однак відомо, що більшість розвинених держав з високим рівнем життя та потужною соціальною сферою не забезпечують саме функції відтворення — в них іде природне скорочення населення й вони вимушені вживати спеціальних імміграційних заходів для стабілізації ситуації.

«Соціальна політика — це сукупність ідеологічних уявлень суспільства і держави про цілі соціального розвитку та діяльність по досягненню соціальних показників, що відповідають цим цілям.» Це визначення, як і перші два, об’єднує різні категорійні поняття — принципи та діяльність, крім того, уявлення держави та суспільства щодо цілей соціального розвитку можуть кардинально відрізнятися — перші є формалізовані у вигляді законів, постанов та інших державних актів, а уявлення суспільства — більш загальні та багатовекторні, не завжди висловлені публічно й можуть сильно розходитися з державними. Відсутність точного визначення соціальної політики, на нашу думку, має дві причини, перша — це різні підходи до визначення ролі та місця держави й суспільства та ступеню їх втручання в життя та діяльність окремої людини, сім’ї чи соціальної групи, а друга — наявність такої обставини, що в сучасному цивілізованому світі будь-яка діяльність, в тому числі соціальна, нерозривно пов’язана з правовими гуманістичними цінностями — правами та свободами людини. На жаль, остання обставина повністю випадає з поля зору авторів наведених вище визначень соціальної політики.

Для наочності можна навести такі, певною мірою умоглядні, точки зору: на одному полюсі — патерналістська держава, яка бере на себе всю відповідальність на долю людини та її добробут, починаючи з народження, набуття освіти, працевлаштування, організації відпочинку, забезпечення житлом тощо та закінчуючи отриманням пенсії та похованням, на іншому — повністю лібералізована держава, яка встановлює лише законодавчі правила гри й надає свободу своїм громадянам самим влаштовувати свою долю. Прикладом першої може виступати колишній СРСР з його максимізованою регламентацією особистого та громадського життя (а також намаганнями втручатися навіть в сімейне життя), прикладом другої — СІЛА, де громадяни навпаки віддані волі долі та зовнішніх соціальних стихій, а умови отримання, приміром, державної допомоги доволі вимогливі, їх розміри — невеликі, а термін отримання є обмежений. Зрозуміло, що в кожній державі створювалися свої системи регулювання суспільного співіснування й одна, й друга забезпечували своїм громадянам певний достойний, — з їх власного погляду, — рівень життя, однак співставлення прав і свобод в кожній з країн показує ту прірву, що їх розділяла. Таким чином, в різних державах у поняття соціальної політики вкладається різний зміст й компетенції державних органів в цій галузі є суттєво різними. Узагальнюючи можна, на нашу думку, стверджувати, що всі вони відрізняються ступенем розподілу відповідальності за долю людини між суспільством і самою людиною. В одному випадку держава бере на себе максимальну відповідальність за долю своїх громадян, в іншому ця відповідальність найбільшою мірою лежить на людині. Питання щодо найкращої системи є, мабуть, доволі схоластичним, оскільки в кожній країні вони складалися історично в силу не лише економічних причин, а й під впливом безлічі інших чинників — політичних, психологічних, національних та інших.

Перед тим, як навести власне визначення соціальної політики, звернемо увагу на те принципове значення яке мають права людини в сучасному світі та їх нерозривний зв’язок з поняттям сучасної демократичної розвиненої держави, яку прийнято називати соціальною. Зазначимо, що більшість розвинутих країн світу визначають себе як держави соціальні, себто такі, політику яких направлено на створення гідних умов життя та вільного розвитку людини.

Поняття соціальної держави виникло в середині XX століття для визначення держави сучасного демократичного типу. Зрозуміло, що будь-яка держава в буквальному розумінні є соціальна, оскільки складається на базі суспільства (лат. зосіаііз — суспільний), однак, це поняття сформоване саме для того, щоб підкреслити що держава має розвинуту й стабільну економіку, а тому здатна не лише декларувати, а й проводити ефективну соціальну політику. Крім того, необхідною та вирішальною ознакою віднесення держави до категорії соціальної є пріоритет прав людини, оскільки забезпечення її фізіологічних потреб без надання громадянських прав та політичних свобод, — як показує історія тоталітарних держав, — дуже швидко може перетворити людину з розумної суспільної істоти на зграйну тварину. Таким чином, соціальну державу розглядають, перш за все, як правову, діяльність якої орієнтовано на людину, забезпечення її добробуту, безпеки та розвитку. Соціальна функція державних та суспільних інститутів не обмежується відтепер лише турботами про соціальне вразливі верстви населення, а спрямовується на все суспільство та практично усі суспільні потреби та вимоги людини. Саме тому, що соціальна політика за сучасних підходів охоплює усі сфери суспільного життя, вона набуває першорядного значення й економічна та інші галузі діяльності уряду та державних органів мають підпорядковуватися соціальним цілям, а не навпаки.

Загально прийнято поділяти соціальні держави на таки типи:

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС