Сучасні політичні режими основні типи та проблеми іх трансформаціі — №2

Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над всіма галузями громадського життя, повним підпорядкуванням людини політичній владі й панівній ідеології.

Тоталітарні режими найчастіше виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої економічної й політичної кризи в суспільстві, за необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань. Його встановлення розглядається як спосіб подолання зазначених проблем і досягнення певних цілей.

З числа основних ознак, якими характеризується Тоталітаризм як політичний режим, виділяють наступні: 1) занадто централізована структура влади, що має пірамідальну форму, на вершині якої знаходиться вождь (лідер) або група. Панівна група не несе відповідальності ні перед яким виборчим органом, концентруючи у своїх руках законодавчу, виконавчу й судову владу; 2) державна влада формується за закритими від суспільства каналами, оточена «ореолом таємниці» і недоступна для контролю з боку народу; 3) монопольний державний контроль над економікою, засобами масової інформації, культурою, релігією й т. д., аж до особистого життя, до мотивів вчинків людей; 4) повне безправ’я людини. Політичні права й свободи зафіксовані формально, але реально відсутні. Закони захищають тільки інтереси правлячої еліти, представлені як інтереси держави. Є серйозні обмеження не тільки політичних, але й інших прав, таких, як право зайняття державної посади, свобода пересування, вибору місця проживання, вибору професії й т. д.; 5) поліція й спецслужби поряд з функціями забезпечення правопорядку виконують функції каральних органів і виступають як інструмент масових репресій. У необхідних випадках для цих цілей використовується армія; 6) володарювання однієї партії, фактичне зрощування її професійного апарату з державою, заборона опозиційне налаштованих сил; 7) домінантними методами керування є примус, насильство, терор.

Страх і сліпа віра — основні ресурси тоталітарного управління. У свідомості людей посилено створюється образ ворога, з яким не може бути примирення. Усіляко підтримуються бойові настрої, атмосфера таємності, надзвичайного стану, що не допускає розслаблення, втрати пильності. Все це є виправданням командних методів керування й репресій.

Відзначені вище й деякі інші ознаки більшою або меншою мірою властиві всім тоталітарним режимам. Однак у таких держав є й істотні відмінності, виходячи з яких виділяють кілька різновидів тоталітаризму: комуністичний, фашистський і теократичний. Інші тоталітарні режими так чи інакше приєднуються до цих трьох різновидів.

Комуністичний тоталітарний режим існував у СРСР й інших соціалістичних державах. Нині, тією чи іншою мірою, він існує на Кубі, у КНДР. Ряд дослідників розглядають цей вид тоталітаризму як класичний, тому що він пе­редбачає максимальний державний контроль у всіх сферах, повну ліквідацію приватної власності, підпорядкування окремої людини державним інтересам, сформованим на основі «єдино правильної й наукової ідеології».

Фашизм уперше був встановлений в Італії в 1922 р. Фашистські режими існували також в Іспанії, Португалії, Чилі.

Людиноненависницьким різновидом фашизму був німецький націонал-соціалізм, що набув державного втілення в 1933 р. Тоталітарний нацистський режим проіснував до 1945 р. У Німеччині наголос робився на національну й расову перевагу німців, а також на пошук зовнішнього ворога, неповноцінних рас, які потрібно підкорити або знищити.

В останні десятиліття заявив про себе релігійний тоталітаризм. Ця політична практика характерна для Ірану, де все громадське життя будується на основі настанов ісламу із твердими вимогами як до своїх послідовників, так і до «невірних», Своєрідний різновид цього типу тоталітаризму із приходом до влади талібів установився в Афганістані.

Повний тоталітаризм рідкісний у людській історії. Завжди зберігається потенціал духовного опору. У надрах самого тоталітарного режиму виникають сили, здатні підірвати систему абсолютної влади або підготувати умови для його політичної еволюції.

У цей час у багатьох країнах світу встановилися авторитарні політичні режими. За деякими оцінками у сучасних умовах відносяться до авторитарних режимів близько 100 держав. А це досить велика кількість країн з різноманітним державним устроєм — від військово-диктаторських до монархістських. Вони займають проміжне положення між демократичним й тоталітарним політичними режимами. Так, подібно, тоталітаризму авторитарні політичні режими відрізняються майже необмеженою владою державних органів. Це проявляється у твердому політичному правлінні, опорі, якщо буде потреба на примусові й силові методи для регулювання соціальних процесів. У той же час, подібно, демократії, для авторитаризму характерне збереження сфери громадянського суспільства, приватної ініціативи в економіці, ринковій конкуренції.

Основною соціальною опорою авторитарного режиму, як правило, є групи військових («силовиків») і державної бюрократії. Нерідко їхні дії, спрямовані на посилення монополізації влади, виявляються досить ефективними. Однак ці режими погано пристосовані для налагодження ефективних зв’язків між владою й звичайними громадянами. І в цьому закладена небезпека для самого існування авторитарного політичного режиму.

Авторитаризму властиві наступні характерні ознаки:

1. У центрі й на місцях відбувається концентрація влади в руках одного або декількох, тісно взаємозалежних органів при одночасному відчуженні народу від реальних важелів державної влади.

2. Політичні права й свободи громадян значною міроюобмежені. Закони захищають переважно інтереси держави, а не особистості. У законодавчій сфері діє принцип: «усе, що не дозволено — заборонено».

3. Відсутній чіткий поділ влади. Значна концентрація виконавчої й найчастіше законодавчої влади — у руках глави держави при обмеженні контролю парламенту над державною політикою. Вплив виконавчої влади на судову.

4. Існує частковий плюралізм, опозиція не допускається, може існувати лише імітація багатопартійності, тому що всі наявні партії повинні орієнтуватися на лінію, вироблену правлячою партією.

5. Формування органів влади не демократичним шляхом, а за допомогою призначення «зверху». Оточення авторитарного лідера підбирається на основі особистих симпатій і відданості йому, а не відповідно до ділових якостей і здібностей.

6. «Силові» структури суспільству практично непідконтрольні й часом використовуються в суто політичних цілях.

7. Як методи державного управління домінують командні, адміністративні; у той же час відсутній терор, практично не застосовуються масові репресії, жорсткі насильницькі прийоми здійснення політичної влади.

Авторитарний політичний режим має свої переваги та недоліки. Його переваги особливо відчутні в екстремальних ситуаціях. Авторитарна влада може забезпечити громадський порядок, політичну стабільність, мобілізувати суспільні ресурси для виконання певних завдань. До недоліків авторитаризму належить повна залежність політики від позиції глави держави і його оточення, табу на вираження громадянами своїх політичних поглядів.

Авторитаризм займає ніби проміжне положення між демократією й тоталітаризмом. Під впливом складного комплексу економічних, соціально-політичних, культурних та інших факторів він в остаточному підсумку еволюціонує в напрямку демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний лад носив в останні десятиліття ХХ ст. Так, авторитарний режим Ф. Кастро, установлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім у тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі й деяких інших) авторитаризм поступово еволюціонував на шлях демократії.

Можна відзначити наступні основні типи авторитарних режимів: партійні, військові, національні, корпоративні й ін.

Особливість партійних режимів полягає в здійсненні монопольної влади якою-небудь партією або політичним угрупованням, що не обов’язково представляє інститут партії. Найчастіше це однопартійні режими, але до них можуть бути віднесені й форми правління аристократичних (Марокко, Непал) або сімейних (Гватемала) груп, а також правління перших осіб держави з їх згуртованими політичними «командами» (Білорусія).

Військові режими, як правило, виникають в результаті переворотів, змов і путчів. Найбільшу кількість прикладів встановлення військових режимів дали країни Латинської Америки, Африки, а також Греція, Пакистан, Туреччина. Такі політичні режими відрізняються придушенням значної частини політичних і громадських свобод, внутрішньою нестабільністю, значним поширенням корупції. Державні ресурси використовуються, як правило, для придушення опору, зниження соціальної активності громадян. При такому правлінні може широко використовуватися й фізичне насильство.

3. Політичний режим сучасної України.

Після того як ми проаналізували основні типи політичних режимів, з’явилася можливість дати оцінку політичному режиму в нашій країні. Для цього необхідно звернутися до історії й усвідомити, яка традиція дісталася в спадщину сучасному поколінню. Історія свідчить, що український народ більше жив в умовах диктатури, ніж демократії; не мав власної державності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України. Україна була проголошена незалежною демократичною державою. Почався новий етап її історичного розвитку, стратегічною метою якого є побудова демократичного суспільства. Поява нових інститутів влади: президента, парламенту, що обираються на альтернативній основі, прийняття в 1996 р. Конституції України, що проголосила пріоритет прав і свобод людини над правами держави, та інших демократичних актів, — все це свідчить про те, що механізм влади в суверенній Україні отримує нові риси.

Однак говорити про встановлення демократичного режиму в нашій країні явно передчасно. Політичний режим сучасної України можна охарактеризувати як «змішаний», тобто такий, котрий інтегрує ознаки всіх основних політичних режимів: демократичного, авторитарного, тоталітарного.

До ознак демократичного режиму, властивих Україні, варто віднести: виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і суспільних), поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, політичний плюралізм, юридичну рівність громадян, гарантії прав меншості і запобігання свавіллю більшості.

У той же час для значної частини населення багато декларованих прав і свобод не підкріплені економічно й організаційно. Деякі з демократичних прав і свобод грубо порушуються існуючими підзаконними актами й бюрократичними процедурами. Корупція й безвідповідальність зводять нанівець найкращі побажання законодавців і політиків. Виникла унікальна ситуація, коли одночасно обкрадаються і народ, і держава, а за їхній рахунок багатіють окремі громадяни й кримінальні угруповання.

Обмеження демократичних принципів свідчать про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного режиму: широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента й уряду); обмеження кола особистостей, які здійснюють реальну політичну владу; звуження принципу гласності в діяльності органів політичної влади й реальної відповідальності її виконавців і керівників за зміст і наслідки своєї роботи.

До числа залишків тоталітаризму варто віднести впевненість у власній безпомилковості, нетерпимість до політичного інакомислення, примітивізм політичної культури значної частини адміністративних кадрів. На жаль, після «помаранчевої революції» ці явища не були викоренені, а, навпаки — зросли.

Перехід до демократичного режиму істотно полегшується у випадках, коли економіка перебуває в стабільному стані, і ускладнюється в умовах її кризи, що ми й спостерігаємо перманентно в Україні.

Політичний режим України можна охарактеризувати як “змішаний”, тобто такий, що інтегрує ознаки усіх основних політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, тоталітарного, анархічного, охлократичного та ін.

Елементи демократичного режиму: 1) виборність представницьких органів влади та органів місцевого самоврядування; 2) юридична рівність громадян; 3) гарантії прав меншості та запобігання свавілля більшості.

Елементи авторитарного режиму: 1) широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента і уряду); 2) звуження принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників за зміст і наслідки своєї роботи.

Елементи автократичного режиму: 1) обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу; 2) відокремлення абсолютної більшості народу від процесу здійснення влади.

Елементи тоталітарного режиму: 1) впевненість значної частини політиків і адміністративних кадрів у власній непогрішимості; 2) нетерпимість до політичного інакомислення; 3) антиінтелектуалізм у сфері гуманітарних знань; догматизм.

Елементи анархічного режиму: 1) відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, свавілля сильнішого, відсутність гарантій безпеки населення та представників влади; 2) конфронтація власних структур, відсутність ефективних форм координації їхніх дій; 3) втрата (у деяких випадках) вищими органами політичної влади монополії на організоване застосування насилля.

Елементи охлократичного режиму: 1) владним структурам притаманні некомпетентність, презирливе ставлення до знань, до досвіду світової цивілізації; 2) відсутність у представників органів політичної влади реального відповідності перед народом своєї держави та світом; 3) поповнення й оновлення рядів правлячої еліти з середовища соціальних низів і маргінальних верств суспільства, представниками яких прагнуть до якнайкращого підвищення свого статусу та росту матеріального рівня життя.

Розмаїття підходів до визначення сучасного українського політичного режиму як різновиду не тоталітарного ґрунтується на двох взаємопов’язаних припущеннях: 1) тоталітарний режим уже зруйнований; 2) на його місці новий тоталітаризм — неототалітарним не виник. Іншими словами, суспільство буцімто відмовилося від тоталітаризму не як від форми (комунізму), а як від типу (від будь-яких його форм), а тому тоталітарна альтернатива в Україні спростована історією.

Tagged with: , , , , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet