Становлення украінськоі політологіі — №1

1. Тема: Становлення української політології

1. Огляд теми: вивчаються основні етапи розвитку зарубіжної політичної думки, основні суспільно-політичні течії.

1. Зростання ролі і місця науки про політику на сучасному етапі

У всі часи, а в наші дні особливо, політика справляє важливий, інколи доленосний вплив на життя окремих людей і цілих народів. Вона нерозривно пов’язана з самими глибокими основами людської цивілізації. Як відзначав ще у V ст. до Р. Х. великий мислитель античності Аристотель, політика коріниться у природі людини як соціальної істоти, здатної повноцінно жити лише у колективі, суспільстві і «приреченої» взаємодіяти з іншими людьми.

Політичні знання і культура потрібні сьогодні будь-якій людині, незалежно від її професійної приналежності, оскільки, живучи у суспільстві, вона обов’язково повинна взаємодіяти з іншими людьми і державою. Без володіння такими знаннями особистість ризикує стати розмінною монетою у політичній грі, перетворитися в об’єкт маніпулювання і приниження зі сторони більш активних у політичному відношенні сил.

Масова політична грамотність громадян необхідна і всьому суспільству, тому що оберігає його від деспотизму і тиранії, від антигуманних і економічно неефективних форм державної і суспільної організації. Тому свідоме формування політичної культури як мистецтва сумісного цивілізованого проживання людей у державі — турбота всього сучасного суспільства, важлива умова його добробуту.

І якщо у державах з міцно вкоріненими у свідомості мас демократичними традиціями і ефективними інститутами контролю за урядом та іншою владою частина громадян може дозволити собі деяку аполітичність, то в країнах, які недавно пережили авторитарні і тоталітарні режими, в тому числі і Україна, масова відторгненість від політики може спровокувати важкі соціальні наслідки. Демократичний устрій не може утвердилися і бути ефективним без відповідної політичної культури населення. Демократія передбачає перетворення людини у джерело влади. І хоча в умовах демократичної держави далеко НЄ кожен індивід чинить реальний вплив на прийняття поліпім них рішень, саме від усвідомленого вибору і активності більшості громадян залежить облік у державній політиці інтересів різних груп населення, компетентність і відповідальність правлячих еліт.

Здатність громадян до прийняття раціональних рішень, участь у політиці не формується стихійно, а здобувається в ході систематичного набуття ними відповідних знань і досвіду. Сьогодні у всіх індустріально розвинутих демократичних країнах існують спеціальні інститути політичної освіти, які допомагають вирішувати ці завдання. Діяльність таких установ не може замінити засоби масової політичної комунікації — телебачення, радіо, газети, що змальовують, як правило, лише поверхневу картину подій.

Демократична політична освіта базується на визнанні основних гуманістичних цінностей і, перш за все, свободи і достоїнства кожної особистості, її природних, невід’ємних прав. Вона допомагає громадянину вірно оцінити відповідний суспі­льний устрій, усвідомити своє місце і роль у державі, права і обов’язки. Головна її мета — навчити людину адекватно орієнтуватися у складному і суперечливому сучасному світі, виражати і захищати свої інтереси, поважаючи інтереси і права інших людей, колективно вирішувати спільні проблеми. Вона направлена також на формування у громадян поваги до демократичного порядку, державних і громадських інститутів, що його забезпечують, тому свобода окремої особистості не може бути реальною.

Демократична політична освіта покликана надати політиці людський вимір, стримувати прояви у політичних діях егоцентричної мотивації, нетерпимості і емоційної неврівноваженості, а також ідеологічного класового або націоналістичного ірраціоналізму, що нерідко виступає під гаслом боротьби за тотальну раціоналізацію суспільства. Одне з її первинних завдань — вироблення у громадян стійкого імунітету або, у крайньому випадку, розумного, критичного відношення до різного роду радикалістських ідеологій, ворожих демократичному ладові і які намагаються нав’язати суспільству ту чи іншу соціальну утопію.

В країнах з недавнім тоталітарним минулим, в тому числі і в Україні, охоплених глибокою кризою, небезпека руйнівного впливу нових радикалістських ідеологій досить велика. Відсутність у населення стійкої демократичної культури, твердих орієнтацій на загальнолюдські цінності, посткомуністична масова ментальність, що доповнюються напівжебрацьким існуванням широких верств населення, гострими соціальними конфліктами, можуть призвести і вже приводять багатьох людей в обійми нових екстремістських ідеологій, панування яких не менш руйнівне, ніж вплив офіційного марксизму. Тому оволодіння громадянами основами політичної науки і демократичної культури — одна із важливіших умов успіху політичних і суспільних реформ в Україні. Відомо, що будь-які соціальні зміни починаються, перш за все, у свідомості людей.

Перехід від командної економіки до ринкового господарювання і від тоталітарної політичної системи до правової держави вимагає корінних змін у політичній культурі населення, формування масового менталітету, адекватного ринковій економіці і плюралістичній демократії. Демократична політич­на освіта здатна значною мірою прискорити цей процес.

У нашому суспільстві вона покликана виконати кілька конструктивних функцій і, перш за все, допомагати людям виробляти раціоналістичний і демократичний менталітет, засвоювати цінності і норми демократичної політичної культури, формувати такі якості, як політична толерантність (терпимість), здатність до партнерства і компромісу, прагнення до консенсусу, вміння цивілізовано і інституціалізовано (в межах закону і за допомогою демократичних інститутів) виражати і захищати свої інтереси, попереджати або відносно безболісно вирішувати соціальні конфлікти, зміцнювати українську загальнонаціональну ідентичність, патріотизм і державність. Розвиток демократичної політичної свідомості сприяє також зміцненню у населення відчуття громадянського обов’язку, відповідальності перед суспільством і державою, обмежує вплив політичного радикалізму і екстремізму.

Особливо необхідні політичні знання і навички молодому поколінню, яке відрізняється великим радикалізмом суджень і дій, підтвердженим сприйняттям різних утопічних ідеологій тощо.

2. Ранні соціалістичні утопії Т. Мора та Т. Кампанелли

Англійський державний діяч і політичний мислитель Т. Мор став всесвітньо відомим завдяки твору «Утопія» (1516). Утопія — це неіснуючий, вигаданий автором острів, на якому випадково опинився і прожив п’ять років моряк, розповідь якого лягла в основу книги. В Утопії існувала лише суспільна власність, бо вона гарантувала добробут населення і рівність усіх. Управління здійснювалося на основі законів, передбачалася детальна регламентація усіх сторін життєдіяльності громадян.

Органами управління Утопії були Народні збори та Сенат. З числа кандидатів, висунутих народом, Сенат обирав правителя, посада якого була довічною (крім випадків, якщо він виявив нахил до тиранії). Припускалося, що окремі питання могли виноситися на обговорення усього населення острова. Найважливіші посадові особи обиралися із числа учених. Усі громадяни повинні працювати по шість годин щодня. Сімейне життя носило патріархальний характер; авторитет особи визначався її віком.

Г. Мор стверджує, що поки існує приватна власність, немає жодних шансів на оздоровлення соціального організму. «Де тільки є приватна власність, там навряд чи можливий ї правильний і успішний плин державних справ». Вихід у людства один — «абсолютне знищення приватної власності». Утопія змогла позбавитися приватної власності; суспільству належала земля й уся вироблена продукція. Достаток, у якому живуть утопійці, досягається примусовою працею, скороченням потреб, ліквідацією розкоші.

Т. Мор зазначав, що в Утопії існувало рабство, джерелами якого ставали полони, злочинці, які відбували покарання, а також люди, які були засуджені до смерті в інших державах і викуплені у них. Рабство в Утопії не є спадковим, і самі раби могли бути звільнені зі свого стану.

Т. Мор мав великий вплив на наступних представників соціалістичної думки. Його утопія — це не лише форма вираження ідеалу, але й засіб критики існуючого ладу. На відміну від нього, італійський мислитель Т. Компанелла відкрито не критикує соціально-економічний лад. У творі «Місто Сонця » (1601) він винсунув ідеал суспільного устрою, заснованого на спільній праці та спільній Масності. На чолі Міста Сонця стоїть Верховний правитель, іменований Сонцем, Метафізиком. Він є главою як світської, так і духовної влади, йому належить право прийняття остаточного рішення з усіх питань. На посту Метафізик знаходиться доти, доки не з’явиться людина, котра перевершує його знанням, науковими досягненнями, здатністю керувати державою. Метафізик здійснює верховну владу, опираючись на трьох радників: Пона (Міць), Сіна (Мудрість) та Мора (Любов). У Місті Сонця існує ще цілий шерег посадових осіб, які відають вузькими напрямками роботи. Посадові особи змінюються з волі наро­ду. Не міняються тільки четверо найвищих, якщо з власної волі вони не передадуть владу мудрішим.

Регулярно у Місті Сонця збирається Рада, на якій «присутні всі від двадцяти років і старші, і всім пропонується поодинці висловлюватися про те, які недоліКи є. в державі, які посадові особи виконують свої обов’ язки добре, які — погаНо…» У Місті Сонця приватна власність ліквідована, землеробство та ремесла є справами колективної праці. Посадові особи слідкують за тим, щоб ніхто не отримав із виробленого більше, ніж йому належить. Держава втручається навіть у творчість поетів, вказуючи їм, у яку форму втілювати свій талант. Кожен крок громадян Міста Сонця спрямовується і контролюється. Неповторність кожної людини, ініціативність, наявність власних своєрідних потреб особливої цінності не мають, бо домінують інтереси держави.

У інших творах Т. Кампанелли ( «Монархія Месії», «Про царство Боже » та ін.). підкреслюється велике значення всесвітнього єднання в одній монархії усіх держав, що позбавило б людство від воєн, голоду, епідемій.

3. . Сутність консерватизму, лібералізму і соціалізму.

До традиційних соціально-політичних ідей та течій відносяться лібералізм, консерватизм, соціалізм, соціал-демократія, релігійні концепції та доктрини.

Термін «лібералізм» походить від лат. — вільний. Цим терміном позначається ідейно-політична течія та соціально-політична теорія, в якій обґрунтовується пріоритет природних і невід’ємних прав індивідів, а державне втручання у приватне життя обмежується. Він почав використовуватися у 1-й половині XIX ст., але витоки лібералізму походять ще з епохи революцій XVII — XVIII ст.

Як самостійна ідеологічна течія, лібералізм сформувався на базі політичної філософії Джона Локка. Томаса Гоббса, Ієремії Бентама, Шарля-Луї Монтеск’є, Адама Сміта та ін. Він виник у період боротьби проти феодалізму, абсолютизму та духовного панування церкви. Його ідеї були висловленням світогляду середнього класу, що був представлений вільними підприємцями. З того часу лібералізм є провідною соціально-політичною течією у світі.

Батьківщиною ліберальних ідей і першим місцем їх практич­ного втілення була Англія. Тут зуміли обмежити владу монарха ще за часів середньовіччя, коли в континентальній Європі панував абсолютизм. «Велика хартія вільностей», що була прийнята у 1215 р., обмежувала права монарха та проголошувала права громадянина на особисту свободу та безпеку.

Лібералізм виходить з положення, що світ підпорядковується законам, які нам не підвладні. Тому природним принципом поведінки людини мають бути здоровий глузд та адаптація до обставин і вимог суспільства. Найважливіший принцип ліберальної ідеології — це свобода людини як умова реалізації нею своїх невід’ємних життєвих прав.

Економічна доктрина класичного лібералізму ґрунтується на декількох положеннях: право людини на власність; вільний ринок; вільна конкуренція; незалежність економічної діяльності від держави.

Tagged with: , , , , , , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet