Розвиток політичноі думки в украіні — №3

Після укладення договору з Російською державою Б. Хмельницький мав намір змінити зовнішню політику. Він вів переговори зі Швецією, Пруссією, Трансільванією, Литвою, Молдавією, задумавши створити могутню міжнародну систему, що повинна була базуватися на нових принципах взаємодії європейських держав. Але цим задумам не довелося здійснитися. В 1657 р. Б. Хмельницький помер.

Політику Б. Хмельницького щодо зміцнення державності України багато хто намагався продовжити. Однак, незважаючи на прагнення гетьманів П. Дорошенка, І. Мазепи відродити незалежну державу, імперія Романових чіпко тримала Україну у своїх руках і поступово ліквідувала усі права, надані їй договором 1654 р.

Своєрідним явищем у національній політичній думці цього періоду були Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького 1710 р., які нині часто називаються «Конституцією Пилипа Орлика». Було здійснено спробу узагальнити суспільно-політичний устрій козаччини на основі державницьких традицій пращурів українства та політичного досвіду Запорізької Січі й досягнень західноєвропейської політико-правової науки. Але задумки Пилипа Орлика підтримані не були. Завершили перший етап українського конституціоналізму Решетилівські 1709 р. та Петербурзькі 1728 р. конституції, які зводили нанівець політичні права Гетьманщини, ухвалені за доби Б. Хмельницького. Крапку на праві українського народу на політичне самовизначення поставила Катерина II та створена нею II Малоросійська колегія, скасувавши у 1764 р. Гетьманство, а залишки автономії — протягом наступних двох десятиліть.

4. Українська політична думка XIX ст. – поч.. ХХ ст.

А) Політичні погляди С. Яворського та Ф. Прокоповича. Стефан Яворський (1658— 1722) автор насамперед праць «Знаменіє пришестя антихриста та кінця світу» «Камінь віри», численних проповідей. Він прагнув використати на практиці усе позитивне, що мали в собі Католицька і Протестантська Церкви, залишаючись водночас на позиціях православ’я. Спробував окреслити своєрідну піраміду влади тогочасного російського суспільства. На вершині піраміди, на чолі держави стояв імператор, нижче — князі та бояри, що перебували на державній службі, далі — вищі офіцери армії та флоту. Ще нижче — купецтво, духовні чини і, нарешті, простий народ.

Яворський зобразив логічну систему мілітаризованої держави. на верхніх щаблях — перші та другі чини (вельможі царські та військовий генералітет і офіцерство), духовна знать, що освячує таку структуру, була у третьому стані, унизу ж усі посполиті. Як охоронець держави, духовний пастир, він закликав «людей простонародних до смирення та послуху владі». Підтримував Яворський і заходи царя Петра І, спрямовані на створення регулярного війська, дбав про підвищення авторитету військового чину. У праці «Камінь віри» Яворський засуджував намагання царя втручатися у духовні справи, бо лише Церква може вирішувати і про віру: «…Царі більше панують над тілом, ніж над душами”.

Певний внесок в українську політичну думку зробив Феофан Прокопович (1681 -1736). Прокопович вивів тезу, що в додержавному житті людей були і мир, і війна, і любов, і ненависть, добро і зло. Однак природним для людини є творити добро, це дар її природи, як і совість, що спонукає людину на це добро. Він назвав низку природних законів, які спирались на інстинкти, і вказував, що скрізь «бажаним був вартівник і захисник і поборник закону, і то є державна влада». Тобто б і проти нього не можна діяти. Тому влада в нього набувала абсолютистського характеру, і Прокопович засуджував усілякі виступи проти монаршої влади.

Б) У XVIII ст. в Україні значну роль у розвитку соціально-політичної думки відіграло просвітництво. Активними творцями вітчизняної філософії просвітництва були Григорій Сковорода, Яків Козельський, Володимир Капніст, Петро Лодій, Василь Каразін та ін. Просвітництво — суспільно-політична течія, представники якої прагнули усунути недоліки існуючого суспільства, змінити його звичаї, політику та побут шляхом поширення ідей добра, справедливості, наукових знань.

Серед просвітителів України помітною фігурою на політичному небосхилі виступав Григорій Сковорода (1722 — 1794 рр.).

У своїх філософських концепціях і просвітительській діяльності основну увагу Г. Сковорода приділяє людині та її сутності, гостро засуджує вади сучасного йому суспільства, таврує царат як оплот зла, критикує духівництво, чиновників феодального державного апарату, жагуче відстоює рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального стану, на щастя, вважаючи волю найвищим досягненням людини.

Просвітництво в Україні XVIII ст. розвивалося в руслі вимог суспільно-політичного життя, осмислюючи найгостріші й найважливіші проблеми.

Політична думка того часу розвивалася у контексті таких правових документів, як «Березневі статті, «Гадяцький трактат», «Конституція прав і свобод Запорозького Війська”.

Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія її засновник П. Могила розвинув ідею верховенства православної церкви, яка протиставлялася польському королеві П. Могила виступав за підвищення ролі церкви у державі та суспільстві, п контроль за освітянським життям країни та був проти втручання держави у церковні справи. Проте окремі думки П. Могили йшли врозріз із ідеєю верховенства «стану священицького», про що свідчать його роздуми про сильного й могутньою «ідеального володаря», котрий отримує владу безпосередньо від Бога і про свої дії звітує тільки перед ним. В цілому П. Могила відводив церкві роль радника, а не верховника.

Погляди П. Могили на співвідношення церкви і держави по-різному сприймали та розвивали діячі Києво-Могилянської академії. Зокрема, С. Яворський відстоював рівноправність світської та духовної знаті, намагався пристосувати ряд православних догм до католицьких схем. Мислитель захищав ідею сильної церковної влади, що не заважало йому водночас стверджувати, що «царі більше панують над тілом, ніж над душею людською».

Визначний філософ, професор, ректор Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович першим в умовах російської держави створив теорію освіченого абсолютизму, опираючись на теорії природнього права та суспільного договору. На його думку, пріоритетною повинна бути світська влада, церква має підпорядкуватися державі. Абсолютний монарх, як верховний носій державної влади, ставився над усіма громадянськими законами, і усі його дії, спрямовані на загальну користь, справдовувалися. Носієм державної влади, за теорією освіченого абсолютизму Ф. Прокоповича, може бути лише освічений володар, «філософ на троні».

Визначною пам’яткою української політичної думки козацько-гетьманської доби є договір між гетьманом України Пилипом Орликом та Військом Запорозьким «Конституція прав і свобод Запорозького Війська» (1710). Це перша офіційна угода, укладена новообраним гетьманом зі своїми виборцями, у якій викладені умови, на яких він перебирав владу. Конституція опиралася на ідею розподілу влад, у ній передбачався незалежний військовий суд для вирішення конфліктів між загальною Радою та гетьманом. У Конституції йшлося фактично про продовження традицій Запорізької Січі — козацької республіки, а тому цей важливий документ ставив усі стани українського народу під зверхність козацтва, яке уособлювало збройні сили, адміністративний устрій і виконавчу владу.

2. Українська політична думка ХІХ ст.

У 40-х роках XIX ст. в Україні формуються два основних напрямки суспільно-політичної думки: ліберально-демократичне й революційно-демократичне. Ідеологами ліберально-демократичного напрямку виступали: Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Драгоманов та інші, а революційно-демократичного — Сергій Подолинський, Тарас Шевченко, Іван Франка, Леся Українка й інші. Чітке розмежування на два провідних напрямки проявилося й у діяльності першої таємної політичної організації в Україні — Кирило-Мефодіївському товаристві. Ця організація виникла в Києві наприкінці 1845 — початку 1846 р. і ставила за мету створення слов’янської демократичної федерації на чолі з Україною. Засновниками товариства були професор Київського університету Микола Костомаров, студент Василь Бєлозерський і чиновник, генерал-губернатор Микола Гулак. Активну участь у діяльності товариства брав Тарас Шевченко. Організація проіснувала недовго. Царський уряд розкрив і розгромив Кирило-Мефодіївське товариство, а Тараса Шевченка за революційну діяльність заарештували й в 1847 р. віддали у солдати.

Основні ідеї організації й програмні положення викладені в «Книзі буття українського народу» й «Уставі Слов’янського товариства святих Кирила й Мефодія». Товариство ставило за завдання національне і соціальне звільнення України: ліквідацію кріпосництва, станових привілеїв, проголошення свободи совісті й т. д. До складу слов’янської федерації передбачалося увійти Україні, Росії, Польщі, Чехії, Сербії та Болгарії. Вища законодавча влада повинна належати двопалатному сейму, а виконавча — президентові. Члени товариства прагнули створити політичний ідеал, здійснення якого принесло б, насамперед, волю Україні.

У другій половині XIX ст. в історії суспільно-політичної думки України визначне місце займає творчість Михайла Драгоманова (1841 — 1895 рр.). Його суспільно-політична концепція поєднувала соціалістичні ідеї соціальної рівності і справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоврядування, необхідністю політичної боротьби й т. п.

Суть його програми політичної боротьби для українців полягала в тому, щоб домагатися політичних реформ, демократизації й федералізації в рамках Росії й Австро-Угорщини, а центром цієї національної боротьби повинна була стати Галичина. Він вважав, що національні права можуть бути досягнуті на основі політичних свобод — чим більше політичних свобод, тим більше національних прав.

Громадівець Сергій Подолинський (1850—1891) вважав, що основою майбутньої демократичної держави повинна стати «Громада» — об’єднання людей для виконання виробничих функцій і вирішення громадських справ. У своїй невеличкій праці «Парова машина» він зазначав, що громади будуть об’єднані федеративними зв’язками, тобто продовжував лінію Драгоманова. Система громад творитиме федеративну республіку, це буде диктатура трударів.

Одним із представників революційно-демократичної течії в політичній думці України був Іван Франко (1856-1916 рр.). Він був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентував увагу не на класових, а на загальнолюдських цінностях. Соціалізм, на думку І. Франка, повинен базуватися на широкому самоврядуванні. Він виступав за рівність всіх націй вважав, що найкращим рішенням національної проблеми може бути створення державних об’єднань змішаного (федеративно-конфедеративного) типу, основою яких була солідарність інтересів.

У досягненні цієї мети І. Франко надавав великої ваги розвиткові української культури: мережі шкіл, преси, що відстоює «стяг національності», національної мови, письменства, народної освіти. Особливо дбав він про національну мову: «Для успішного розвитку потрібні інституції національні і передусім національна мова, без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу».

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet