Розвиток політичноі думки в украіні — №2

Кінець XVI ст. ознаменувався в Україні зростанням селянсько-козацьких повстань проти іноземних феодалів-поневолювачів та українських поміщиків. Намагаючись збити хвилю народного протесту проти соціального та національного гніту, верхівка українських і білоруських феодалів пішла на змову з правлячими колами Польщі й Ватиканом, уклавши унію православної церкви в межах Речі Посполитої з папським престолом (Брестська церковна унія, 1596 р.). Водночас на захист православних активно виступили К. Острозький(1526 -1608рр.), Г. Балабан (1530 — 1607рр.), М. Копистенський (кінець XVI — поч. XVII ст.) та інші політичні й церковні діячі, які надали дихання особливому жанру політичної ідеології — полемічній літературі.

Одним з найяскравіших представників цього напрямку літературно-політичної творчості став І. Вишенський (1550 -1620 рр.). Він закликав до боротьби з тиранією, пропагував природну рівність людей, колективізм; бачив головне призначення влади (яка належить Богові, а не царям) у ствердженні законності та справедливості. Українські полемісти виступали з ідеями гуманізму і демократії, критикували феодально-кріпосницьку дійсність, всі форми гноблення, засуджували деспотичне управління, Ватикан і католицьке папство.

Збагачували богословську політичну думку XVI — XVII ст. численні православні братства і братські школи, які до того ж дали практичні зразки організації громад на засадах рівності, свободи і братерства. Згодом з них постали колегії, академії, тобто центри розвитку національної культури, освіти і науки.

Люблінська унія об’єднала політично Литву й Польщу в одну федеративну державу — Річ Посполиту, яка певний час була ще нестійким союзом, допоки політичну спільноту не доповнило духовне об’єднання. Оскільки в ті часи духовне життя майже повністю минало в релігійних рамках, духовна єдність спочатку означала єдність релігійну. Такий союз і був укладений 1596 р. у Бресті, що означало скріплення політичного союзу релігійним. Релігійна боротьба мала й політичний характер, вона позначилася одразу і в культурному житті. Школу й освіту почали розглядати як релігійну й політичну зброю, знаряддя національної боротьби. Пожвавішала діяльність численних братств та шкіл, що спричинило появу великої кількості полемічної літератури.

Представниками першого напрямку полемічної літератури (критично-теологічної) були Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Христофор Філалет, Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький, Захарій Копистенський. Представники другого напрямку (культурно-освітнього) — члени українських братств Стефан і Лаврентій Зизанії, Юрій Рогатинець, Кирило-Транквіліон Ставровецький. (Обидва ці напрямки вкладалися в українську Реформацію, що існувала у двох течіях: реформаційно-єретичній та братській, перша була містично-аскетична, друга — просвітницько-критична, що ставала все більше раціоналістичною).

Певна річ, що, перебуваючи в рамках польської державності, представники обох течій не могли прямо ставити питання про відновлення державності, безпосередню участь в інститутах влади в державі, але вони могли (і робили це) ставити питання про захист українства на різних щаблях управління та самоуправління у державі, захист релігійних свобод, участь у прийнятті окремих політичних рішень.

Серед представників першого напрямку виділяється насамперед Іван Вишенський (бл. 1550 — бл.1620) критикою тогочасного суспільного ладу, запереченням суспільно-політичного укладу Речі Посполитої, критикою Брестської унії, діяльності Ордену єзуїтів (твір «Короткослівна відповідь Петру Скарзі»). Вишенський спробував змалювати певний суспільно-політичний ідеал, який висвітлив у концепції про «істинну» Церкву. Ознаками «істинної» Церкви мали бути добровільна відмова від власності, свята бідність.

У творі «Тренос» (Плач) М. Смотрицький критикував тогочасний суспільно-політичний лад Польщі. Якщо аристократія повинна бути поміркована у владі, то народ мусить терпіти, вважав він. У державі має переважати світська влада.

Розвиток політичноі думки в украініРозвиток політичноі думки в украініРозвиток політичноі думки в украініРозвиток політичноі думки в украініПредставники другого, братського напрямку полемічної літератури, зокрема Стефан і Лаврентій Зизанії, у богословській формі намагалися розв’язувати гострі соціально-політичні проблеми, які хвилювали їх сучасників. Вони закликали до боротьби із соціальною несправедливістю, за свободу совісті, вимагали відокремлення Церкви від держави, захищали гуманістичну ідею, яка визнавала людину рівною божеству.

3. Політична думка козацько-гетьманської доби.

Під тиском різних обставин, насамперед зовнішніх, Україна протягом століть не могла стати національною незалежною державою. Але ідея власної державності жила в народі, її носіями, поряд з ученими й політичними діячами, стали прості люди, які тікали від польських гнобителів у мало обжиті місцевості нижнього Дніпра й створювали своєрідну суспільно-політичну спільність — козацтво. В 40-х роках XVI ст. окремі козацькі загони (січі) об’єдналися в Запорізьку Січ. У конкретних історичних умовах це об’єднання виконувало функції української держави. Тут існували свої правові норми з яскраво вираженою тенденцією до їх затвердження по всій Україні. Політичний лад Запорізької Січі можна охарактеризувати як православну республіку з демократичними рисами. У ній утворилася своєрідна суспільна система з характерною виборністю старшин, функціонуванням козацької ради, на якій вирішувалися всі найважливіші питання внутрішнього життя Січі та її відносини з іншими державами.

Авторитет Запорізької Січі особливо зріс у роки національно-визвольної боротьби українського народу 1648-1654 р. на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким (бл. 1595-1657рр.).

Використавши досвід Запорізької Січі, Б. Хмельницький створив державу, що мала всі ознаки такої: систему політичної влади, територію, політико-адміністративний Устрій, судову систему та судочинство, право, фінансову систему й податки, військо й великі міжнародні зв’язки.

За формою правління Україна була республікою, чим істотно відрізнялася від тодішніх монархій європейського континенту. У цій державі реальна влада була зосереджена в руках козацької старшини, яку зумів згуртувати навколо себе Б. Хмельницький. Центральне місце у всій системі нової влади посідав гетьман. Через над звичайні умови війни в його руках зосереджувалися військова, у значній частині законодавча, адміністративно-судова влада. Він керував роботою військової ради та радою генеральної старшини, очолював збройні сили, всю старшинську адміністрацію й судочинство, був главою генерального уряду.

Реальна оцінка міжнародної ситуації й співвідношення сил привели гетьмана Б. Хмельницького і його прихильників до висновку про необхідність знайти союзника в боротьбі за національну незалежність. Такого союзника Б. Хмельницький побачив у Російській державі. У результаті п’ятирічного листування, обміну посольствами між Україною та Росією, в 1654 р. була підписана угода.

Відповідно до домовленості з козацькою Україною, в межах її території визнавалися новий самостійний політичний устрій, адміністративно-територіальний поділ, суд і судочинство, збройні сили, соціально-економічні відносини, правова система, самостійність у проведенні внутрішньої політики. Частково обмежувався суверенітет Української держави у відносинах з деякими країнами: вона втрачала права на самостійну політику у взаєминах з Польщею та Туреччиною. Разом з тим Україна повинна була виплачувати певну суму прибутків у російську скарбницю. Подібний правовий статус свідчить, що Україна мала після укладення договору з Росією значно більше прав, ніж дає автономія або навіть протекторат. Переважна більшість дослідників, які аналізують правовий статус України після Переяславської Ради 1654 р., одноголосно визнають Україну після 1654 р. державою.

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet