Політика і релігія — №1

7. Тема: Політика і релігія

План

1. Взаємовплив релігії та політики.

2. Державно-церковні відносини в Україні.

1. Взаємовплив релігії та політики.

Існують різноманітні погляди на взаємостсунки релігії та політики. Розбіжності ґрунтуються на трьох змістових центрах. Перша точка зору полягає в тому, що релігія та політика є абсолютно не співмірними, різними світами, що не перетинаються. Її прибічники принципово заперечують зв’язок між р. та п., остання розглядається суто як практична діяльність. Вони заперечують будь-яке їх зближення мотивуючи тим, що одна сфера є духовною, інша – бездуховною.

Інша точка зору – релігія неодноразово згуртовувала людей, тобто включалося до кола політично значущих явищ і в масовій свідомості сприймалося як ідеологія. Через те в свідомості деякої частини людей заперечувалася претензія на абсолютну істину, можливу вже за межами науки.

Третя позиція – ототожнення р. та п. У К. Маркса критика теології перетворилася на критику політики, порядків, які релігія освячує та захищає. Так у В. Леніна служителі церкви розглядалися як політичні супротивники, а антиреліг. боротьба набула політ. характеру.

Найкоректнішою виглядає теза про їх взаємовплив на кількох рівнях: духовних явищ, організацій, окремих людей.

Важливо розглянути роль світогляду і роль церкви.

Релігійна свідомість — має теоретичний (концептуальний) та буденний (побутовий) рівні. Найбільший вплив на формування та розвиток політики має теоретичний рівень політики, який формується насамперед на основі текстів Священних Книг: Веди, Біблія, Коран. Теоретична релігійність є основою не лише богословських, а майже всіх розгорнутих філософських, етнічних та соціально-політичних вчень.

Релігійна діяльність індивідів – поділяється на позакультову та культову. Це система вироблення, систематизація та інтерпретація ідей, пов’язаних з релігією та пропаганда релігійних поглядів, місіонерська робота.

Релігійні організації – є інституалізованою формою релігійних культових систем. У сучасних умовах за релігійною ознакою створюються і діють громад. об’єднання та партії, складовою яких є реліг. ідеї або вчення. Названі інститути можна поділити на дві групи. Одна з них висуває на передній план реліг. належність як ознаку даного об’єднання. Друга передбачає згуртування людей з різними поглядами (навіть світських, вільнодумко настроєних громадян, якщо вони визнають значення христ. цінностей).

Відносини інститутів публічної влади з релігійними організаціями можуть змінюватися від домінування певних світських суспільних інститутів до повного підпорядкування світських інституцій релігійним.

Тісний взаємозв’язок релігії та політики обумовлений і основними функціями, які виконує релігія суспільстві:

Світоглядна функція – зорієнтована на визначення місця і ролі людини в Богом створеному світі. Визначає мету та життєві ідеали віруючих. Так релігійний світогляд може спонукати віруючих до конфлікту з носіями та суб’єктами політики (державою, партією, рухом, особою).

Компенсаторна функція – пом’якшує відчуття безсилля людського існування. Політика активно використовує цю функцію заради задоволення владних інтересів певних груп та верств.

Комунікативна функція – терпиме ставлення до єдиновірців, що є однією з умов адекватної інтерпретації інформації, позитивного ставлення людини до людини.

Регуляторна функція – до новітнього часу релігія одноосібно займалася виробленням певних норм співжиття (мораль, релігійне право), стандартів поведінки (виховання) індивідів, встановлювала систему контролю за їх діяльністю.

Інтегративна функція — об’єднання віруючих навкруги власної конфесії. Зворотній бік – дезінтеграція, протистояння, конфлікт.

Культуротранслююча функція – релігія є компонентом загальнолюдської культури.

Легітимізуюча функція – обґрунтовує, освячує та узаконює деякі суспільні порядки та інституції. (Так, Реформація освятила появу буржуазних суспільних відносин. Православ’я відстоює феодальні цінності.)

Моделі державно-церковних відношень:

1. Теократія – форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі церкви та духовенству. Передбачає ототожнення світської та духовної влад, регламентацію функціонування держави та її інституцій, усього суспільного життя панівною церквою та її органами. (приклади: У –І ст. до н. е. в Іудеї, де вся верховна влада зосереджувалася в руках жрецтва на чолі з першоієрархом. 756-1870 папська область, 1923 – Ватикан, де Папа Римський є абсолютним монархом. Ісламський світ – Іран, Саудівська Аравія. Китай, Японія, Індія.

2. Цезаропапизм – політика світської лади, спрямована на підпорядкування собі всього церковного життя; поєднання в особі держаного правителя світської духовної влади. Передбачає повну залежність від держави церкви. Приклад: Візантія, де імператори збирали церковні збори, вирішували догматичні суперечки, призначали патріархів, митрополитів. Модель перейняла Московія, де главою церкви з ХУШ до поч. ХХ ст. був імператор. Церква стала одним з інститутів держаної влади, а духовенство – особливим прошарком суспільства.

3. Державна Церква – статус передбачає державне фінансування діяльності церкви. Особливий статус зафіксовано у конституціях. (Англія, Швеція, Данія, Іран, Саудівська Аравія, Таїланд.)

4. Відокремлення церкви від держави. Неможливість втручання церкви у справи держави, але водночас державні інституції активно втручаються у релігійні справи.

5. Проміжний стан між моделлю державної церкви та моделлю повного відокремлення церкви від держави. Німеччина, Японія, Австрія та Перу.

6.Відокремлення церкви від держави, що передбачає взаємоневтручання держави і церкви.

2. Державно-церковні відносини в Україні.

Після хрещення Русі простежувалися елементи цезаропапизму, які однак не розвинулися. Церква набула статусу держаної, що передбачав державне фінансування (десятина), виконання певних державницьких функцій. Канонічно та організаційно церква залежала від Константинопольського патріархату, який призначав Київських митрополитів.

Татарська навала спричинила перенесення митрополичого престолу спочатку до Володимира на Клязьмі, потім – до Москви.

Остаточний розкол Київської митрополії на дві – Київську та Московську стався 1448 році, коли московський собор проголосив автокефалію своєї церкви та обрав першоієрарха.

Православ’я у Литві було держаною релігією, залежність від Константинополя була умовною. Але політичне підпорядкування Литви Польщі спричинило обмеження православ’я на користь католицтва, що і перетворило його символ боротьби за національну самобутність.

З огляду на особливості геополітичного становища та історичного розвитку руська єпархія досить часто ініціювала або активно підтримувала зусилля, спрямовані на відновлення вселенської християнської єдності. Посланці з Русі брали участь у соборах Західної Церкви в Ліоні (1245) та Констанці (1418); позитивно була сприйнята в українських і білоруських землях Флорентійська унія (1439), одним із творців якої був київський митрополит Ісидор. Проте зерна християнської згоди так і не змогли дати бажаних сходів на тодішньому ґрунті політичних протистоянь і релігійних упереджень.

Неприйняття Флорентійської унії у поєднанні з іншими церковно-культурними і державно-політичними чинниками стало причиною виокремлення з давньої Київської митрополії Московської Церкви, яка 1448 р. проголосила свою автокефалію, а в 1589 р., скориставшись занепадом грецького православ’я під турецьким пануванням, здобула статус патріархату, що підкріпило претензії московських світських правителів на політичне панування на теренах давньої Київської держави та домагання провідної ролі «Третього Риму» у вселенському християнстві. Натомість єпископат Київської митрополії наприкінці ХVI ст., прагнучи вивести Церкву з глибокої внутрішньої кризи й реагуючи на доволі агресивний виклик протестантської Реформації та католицизму у Польсько-Литовській державі, прийняв синодальне рішення перейти під юрисдикцію Римського престолу, забезпечивши при цьому збереження традиційної східної обрядовості та власної церковної й етнокультурної самобутності. Таку модель церковної єдності, утверджену на соборі 1596 р. в Бересті, від якого й починається інституційне існування з’єднаної з Римом (Унійної або інакше Греко-Католицької) Церкви в Україні, підтримали далеко не всі єрархи та вірні Київської митрополії, частина яких була незадоволена римською візією унії та наполягала на дотриманні канонічної приналежності до Константинопольського патріархату. Вони домоглася висвячення паралельної єпархії (1620) та її офіційного визнання владою Речі Посполитої (1632), що призвело до конфесійного поділу Руської Церкви на дві юрисдикції.

Tagged with: , , , , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet