Політична свідомість та політична культура — №6

Політична культура — явище динамічне, вона змінюється разом з розвитком суспільства, хоча зміни культурних цінностей, традицій відбуваються значно повільніше, ніж зміни технологічних, економічних і соціальних сторін життя. Це зумовлено специфічним поєднанням у культурі консервативних і динамічних компонентів, нового і старого. Консервативний компонент виражають традиції, в яких концентрується минулий політичний досвід. Традиції забезпечують спадкоємність у функціонуванні політичних систем. Реформа суспільства — це реалізація нових ідей, тобто інновація. її механізм включає в себе як знищення старого і звичного, так і ствердження нового. Ці процеси можуть прийняти форму конфлікту між звичними системами вірування, традиціями і новою системою цінностей і нормами. Тому головною проблемою будь-якої реформаторської діяльності є знаходження оптимального співвідношення традицій і інновацій. Виражаючи собою силу інерційну, традиція здатна паралізувати будь-яку реформу, перетворити її у протилежність — контрреформу. Таким чином, урахування культурного фактору є важливим при аналізі перетворювальних процесів, що відбуваються у суспільстві.

Значення політичної культури у політичній системі су­спільства визначається її функціями, перш за все її здатністю виступати фактором, що інтегрує суспільство. Загальноприйняті політико-культурні цінності, стандарти поведінки і традиції об’єднують людей в межах єдиної політичної системи, відрізняють одне суспільство від іншого. На базі політичної культури формується усвідомлення індивідами громадянської ідентичності — усвідомлення себе громадянами єдиної держави.

Важливу роль в консолідації суспільства і формуванні почуття патріотизму покликані зіграти символічні компоненти політичної культури. Політичний символ — це умовний зразок важливих політичних ідеалів, важливий засіб їх пропаганди і утвердження. Символічна частина культури виражена державною символікою (герб, гімн, прапор), національними святами та державними урочистостями (інаугурація президента, клятва на Біблії, Конституції, перед прапором тощо), архітектурними комплексами. Символами можуть стати й історичні особистості (Б. Хмельницький, Дж. Вашингтон, М. Ганді).

Функцію об’єднання населення навколо ідей і цінностей, подій покликані виконати політичні міфи, які є символічним, що опирається на вірування, вираженням основних цінностей суспільства. Ідеологічні міфи складають ядро тоталітарних політичних культур. Подібне спостерігається і в політичній культурі США. Мова йде про особливу національно-державну міфологію (своєрідну «громадянську релігію»), де громадянські цінності (наприклад, свобода) несуть у собі елемент релігійної інтерпретації. Американським символом віри стали уявлення про свою країну як втілення ідеалів Свободи і Демократії, принципу рівних можливостей для усіх членів суспільства.

Особливість формування політичної свідомості і політичної культури в суспільствах перехідного типу (від однієї моделі розвитку до іншої) пов’язана зі змінами як об’єктивних умов, так і соціальних пріоритетів, цінностей та орієнтацій. Трансформування світоглядних орієнтацій тривалий час перебуває в стані амбівалентності (поєднання протилежних, суперечливих тенденцій), руйнування попередніх світоглядних стереотипів і формування нової або реконструкції існуючої системи цінностей. За цих умов значно ускладнюється орієнтація громадян у політичному житті суспільства, у визначенні індивідуальних позицій до тих чи інших суспільних процесів. Дослідження показують, що сприймання нових соціальних цінностей залежить від багатьох чинників.

Важливими показниками політичної культури є політична поінформованість і компетентність громадян щодо політичних подій і процесів, які відбуваються в суспільстві, визначення особистого ставлення до них і участь у політичному житті суспільства. Як показує аналіз результатів різноманітних соціологічних досліджень, які проводились останніми роками в Україні, участь громадян у діяльності політичних партій і громадських об’єднань становить лише 2—3 % респондентів.

Громадська думка щодо державно-політичного устрою нашої держави тривалий час залишається невизначеною, а значна частина опитаних відзначає свою некомпетентність у вирішуванні важливих питань політичного життя суспільства.

У суспільстві склалося дуже критичне ставлення до вітчизняних політиків. Так, за результатами дослідження Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, рівень довіри наших людей політикам найнижчий серед представників різних професій і складає лише 2,8 % позитивних відповідей респондентів, тоді як найвищий рівень довіри висловлений учителям — 52,2 %. Отже, та­ке ставлення громадян України до діяльності вітчизняних політиків свідчить про втрату легітимності політиків як представників суспільних інтересів.

Складною залишається партійно-політична орієнтація громадян. У цій сфері відбуваються певні трансформаційні зрушення, але вони ще занадто далекі від сприятливого стану для ефективного реформування суспільства. Про стан сучасних політичних орієнтацій громадян України можна зробити певні висновки за результатами досліджень. Відповідно до традиційної системи координат, у спектрі «правий— лівий» відповіді респондентів розподілились у минулому році так: до центристів себе віднесли 33,7%, до лівої частини спектра 21,8%, до правої — 18,3 %, а 26,2 % опитаних не визначилися з відповіддю.

Проголошення суверенітету й незалежності України, демократичного шляху розвитку зумовило потребу реформувати політичну культуру громадян. Зміст цих процесів пов’язаний з відродженням традиційних українських національних цінностей, з розбудовою української суверенної держави, зі спрямуванням її діяльності на забезпечення прав і свобод громадян.

Отже, політична свідомість і політична культура — важливі чинники життєдіяльності суспільства і громадянина. Виконуючи важливі функції, вони значно мірою впливають на політичне життя суспільства.

Успішне вирішення державотворчих завдань в Україні неможливе без формування політичної свідомості громадян, політичної поінформованості та компетентності набуття багатого політичного досвіду і демократичної політичної культури.

4. Співвідношення політики та ідеології. Поняття, сутність та функції політичної ідеології. Основні типи політичних ідеологій. Лібералізм та неолібералізм. Консерватизм та неоконсерватизм. Анархізм. Фашизм. Соціалізм та соціал-демократія. Комунізм. Націоналізм. Технократизм.

Ідея соціальної справедливості відома людству з давніх часів, але форми соціалістичного вчення вона набула лише у XIX ст. Перші спроби окреслити ідеал соціалізмузапочатку­вали мислителі Нового часу Т. Мор і Т. Кампанела, а наприкінці XVIII — початку XIX ст. утопічні соціалісти Сен-Симон, Р. Оуен, Ш. Фур’є. У середині XIX ст. К. Маркс та Ф. Енгельс спробували дати теоретичне обґрунтування соціалізму, пов’язавши його побудову з процесом історичного становлення комуністичного суспільства.

Суспільно-політичний ідеал соціалізму ґрунтується на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, соціально забезпеченій свободі особистості, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці. Соціалізм заперечує значення економічної свободи індивідів, конкуренції та неоднакової винагороди за працю. Головний пріоритет у соціалістичній доктрині належить не індивіду, а державі, не еволюційним соціальним процесам, а свідомому регулюванню.

У політології існує марксистське розуміння соціалізму, яке

Ґрунтується на формаційному підході до розвитку всесвітньої історії, теорії додаткової вартості та теорії класів.

К. Маркс і Ф. Енгельс у своїх дослідженнях капіталістичного суспільства дійшли висновку, що в його надрах постійно розвивається глобальний соціальний конфлікт — класовий ан­тагонізм буржуазії та пролетаріату. Причина цього конфлікту — у нерівному ставленні різних класів до засобів виробництва, що генерує загальний стан напруженості та протистояння. З цього Маркс робить висновок: необхідне кардинальне перетворення капіталістичного суспільства зокрема усуспільнення власності на засоби виробництва. А усуспільнення власності передбачає руйнування системи ліберальної держави та заміну її самоврядуванням. Така заміна, на думку Маркса, необхідна, адже лібе­ральна держава конституційно оформлює приватновласницькі відносини, а представницька парламентська демократія є ширмою для панування буржуазії над пролетаріатом.

На думку класиків марксизму, у новому суспільстві, з одного боку, відбувається суттєве розширення сфери управління. З другого — суспільство одразу не в змозі здійснити владу на­роду і залучити до управління державою всіх трудящих. Тому народне самоуправління тимчасово має здійснюватись «найбільш свідомими» представниками народу — партією-авангардом. Суспільні функції у новому суспільстві втрачають свій політичний характер і перетворюються на прості адміністративні функції, але право на їх здійснення дається не всім, а тільки тим, хто вважається «достойним».

В. І. Ленін спробував поєднати ці ідеї з робітничим рухом в Росії та розробив теорію соціалістичної революції. Він розглядав соціалізм як безпосередню політичну мету діяльності партії «нового типу». Намагаючись обґрунтувати, чому революції відбуваються в найменш, а не найбільш розвинутих країнах, Ленін і його прихильники стали провідниками фундаменталістської течії у «науковому соціалізмі».

Реалізація соціалістичної ідеї на практиці здійснювалась через соціальне насильство, повну заборону приватної власності, ринкових відносин і політичної опозиції, в результаті чого соціалістичний суспільний лад протиставив себе свободі та демократії, що призвело не тільки до глибокої кризи та ліквідації самого ладу, але й до кризи уявлень про соціалізм.

Tagged with: , , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС