Політична система суспільства — №4

У зв’язку з цим стрижневим елементом політичної системи виступає політична організація суспільства, що включає державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації та рухи, групи тиску.

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість як невід’ємний компонент політичної діяльності людей. Вона є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, уявленнях, традиціях, соціально-політичних почуттях людини, соціальної групи, нації, народу. Політична свідомість — це розуміння суспільством самого себе як політичної цілісності; в реальному житті вона виступає як сукупність відповідних знань і оцінок.

Значну роль у політичній системі відіграє політична культура, яка характеризує якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Політичні і правові норми виступають важливим регулюючим елементом політичної системи. Якщо політичні норми діють і реалізуються у вигляді принципів і установ, що регулюють діяльність політичних інститутів і громадян як суб’єктів політичного життя, то правові норми — це сукупність затверджених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил політичної поведінки (норм), дотримання котрих забезпечується певними заходами державного впливу (кримінальне, адміністративне, державне, громадянське право). На основі політичних і правових норм утворюються регулятори суспільних відносин щодо влади і закріплюються основні принципи діяльності суб’єктів політики.

Визнаним елементом політичної системи суспільства є засоби масової інформації як засоби духовного спілкування великих мас людей, духовно-політичного спілкування держави і суспільства, людини і держави, держави з іншими політичними інститутами та іншими державами і міжнародними організаціями. Засоби масової інформації використовуються, насамперед, для політичного та ідеологічного впли­ву на електорат з метою легітимізації влади або її захоплення, зміцнення і реалізації в інтересах певних соціальних сил.

Поряд з наведеними вище поглядами на структуру політичної системи існують і інші. Переважна більшість сучасних західних і значна частина російських вчених у структурі політичної системи виділяють такі підсистеми, як інституційна, нормативна, комунікативна, культурна і функціональна.

Основним елементом політичної системи є інституційна підсистема, тобто сукупність інститутів (державних, партійних, суспільно-політичних), які виражають і представляють різні за значенням інтереси: від загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інструментом реалізації суспільних інтересів є Держава. Вона концентрує в своїх руках владу і ресурси, розподіляє цінності і блага, спонукає населення до обов’язкового виконання своїх рішень. Крім держави, в інституційну підсистему входять як політичні організації, наприклад, партії, групи тиску, так і неполітичні організації, які мають значні можливості впливати на владу і суспільство — засоби масової інформації, церква тощо.

Рівень інституційної підсистеми визначається ступенем диференціації і спеціалізації ролей та функцій їх структур. Завдяки спеціалізації ця підсистема може швидко й ефективно реагувати на нові потреби та вимоги населення.

Інститути влади виконують найрізноманітніші ролі на основі різних норм — політичних, правових, культурних, моральних і т. д. Ця вся сукупність норм, які регулюють політичні відносини, становить нормативну підсистему. Норми виконують роль правил, на основі яких відбувається політичний вплив. Ці правила можуть фіксуватися в конституціях, правових актах, а можуть передаватися з покоління в покоління у вигляді традицій, звичаїв, символів.

Керуючись такими формалізованими і неформалізованими правилами, політичні суб’єкти вступають у взаємодію. Форми цих взаємодій, що ґрунтуються на злагоді чи конфлікті (наприклад, між особою і державою), на їх інтенсивності та спрямованості, становлять комунікативну підсистему. Система комунікації характеризує відкритість влади, її здатність до діалогу, прагнення до злагоди, до обміну інформацією із суспільством.

Політична взаємодія зумовлюється характером культурно-релігійного середовища, його однорідністю. Сукупність субкультур, релігійна система визначають пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної поведінки, політичну ментальність і становлять культурну підсистему. Вона надає загальнозначущого смислу політичним діям, відносинам різних суб’єктів, стабілізує суспільство, лягає в основу взаєморозуміння і злагоди. Чим вищий рівень культурної однорідності суспільства, тим вища ефективність діяльності політичних інститутів. Базовим елементом культурної підсистеми є пануючі в суспільстві політична культура і релігія, які визначають модель взаємодії індивідів, стандарти індивідуальної поведінки.

Бажані моделі суспільства, які віддзеркалені в системі культурних цінностей та ідеалів, визначають сукупність методів і засобів реалізації влади. Ця сукупність політичних технологій становить функціональну підсистему. Переважання методів примусу чи злагоди в реалізації владних взаємин визначає характер взаємовідносин влади і громадянського суспільства, засоби його інтеграції та досягнення цілісності.

Усі підсистеми політичної сфери поєднані зв’язками взаємозалежності. Взаємодіючи, вони забезпечують життєдіяльність політичної системи, допомагають ефективній реалізації її функцій у суспільстві. Отже, політична система — це жива, відкрита, динамічна система, що виконує свої функції.

У науковій літературі є різні точки зору щодо функцій політичної системи, але є й певні спільні наукові підходи. Одна з таких точок зору узагальнює погляди більшості вітчизняних учених щодо функції політичної системи. Вони збігаються в тому, що кожна функція повинна відбивати певну системну якість. У зв’язку з цим можна виокремити такі основні функції політичної системи суспільства: визначення цілей і завдань суспільства; мобілізація ресурсів; владно-політична інтеграція суспільства; регулювання режиму соціально-політичної діяльності;легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Головні функції політичної системи — це визначення цілей і завдань суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності.

Функції інтеграції, легітимізації є функціями не лише політичної системи, а й духовно-культурної, економічної та інших систем.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

Характерною ознакою політичного управління є те, що це управління свідоме, воно пов’язане з визначенням стратегічних, довгострокових пріоритетів, цілей, мети діяльності людей, їх угруповань і суспільства в цілому. Політичне управління повинне формувати і підтримувати певний соціальний порядок, забезпечувати його захист, виправдовувати його існування.

Нині Україна тільки починає розбудову своєї нової політичної системи — системи демократичної діяльності й відносин, правових гарантій та політичної відповідальності всіх суб’єктів демократичного процесу.

Тому в реальному житті нашої країни, як і в інших країнах, що формують свої нові політичні системи, відбувається постійне суперництво двох факторів, двох основних тенденцій. З одного боку, фактор випадковостей, тенденція до дезорганізації, до руйнування старої політичної системи. З іншого — фактор управління і са­моуправління, тенденція до організованості, впорядкування та стабілізації розвитку і прогресу політичної системи. Важливо, щоб усі ці процеси і явища були вузько детермінованими і мали можливість для різних ліній розвитку. Можливість управління визначається самим існуванням випадковостей, що дає змогу уникнути одно-варіантного призначення. Тому одна з основних умов управління — це умова мати певний вибір; друга умова— щоб управляти, треба мати зворотний зв’язок між усіма елементами політичної системи.

Tagged with: , , , , , , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet