Політична система суспільства — №2

Правова держава — важливий етап у розширенні свободи людини і суспільства. Теоретики і засновники ідеї держави вважали, що забезпечення кожному негативної свободи і заохочен­ня конкуренції підуть на користь всім, зроблять індивідуальну власність доступною кожному, підвищать індивідуальну відпо­відальність, ініціативу та зрештою загальні добробут і благопо­луччя. Але цього не сталося.

Індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держа­ви у справи громадянського товариства, проголошені у право­вих державах, не могли перешкодити монополізації економіки та її періодичним кризам, жорстокій експлуатації, загостренню соціальної нерівності і класової боротьби.

Фактична нерівність громадян знецінювала їхню рівноп­равність і сприяла використанню конституційних прав і при­вілеїв на користь заможних класів. Ані класична ліберальна теорія правової держави, ані спроба адміністративно-коман­дного соціалізму не змогли забезпечити кожній людині ма­теріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну спра­ведливість і рівність.

У відповідь на недосконалість цих концепцій ученими була створена теорія, на засадах якої здійснювалась практика соціаль­ної держави.

Соціальна держава — це держава, що прагне забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захи­щеності; а в ідеалі — приблизно однакових стартових можли­востей для реалізації життєвої мети, розвитку особи. Діяльність такої держави спрямована на загальний добробут, утверджен­ня в суспільстві принципу соціальної справедливості. Вона на­магається згладжувати майнову та іншу соціальну нерівність, надає допомогу слабким, збіднілим і знедоленим, піклується про збереження миру в суспільстві.

Витоки соціальної держави можна знайти у соціальній практиці далекого минулого. Ще у давнині деякі правителі піклува­лись про найбідніших громадян. Але головне навантаження з соціального забезпечення слабких і знедолених у той час лежало на великих сім’ях і общинах.

Індустріалізація та урбанізація зруйнували традиційні форми соціального забезпечення, загострили соціальні питання і класову боротьбу в суспільстві. Розв’язання цього питання потребува­ло різкого розширення об’єктів соціальної політики та її перетво­рення на один з провідних напрямків діяльності держави.

У результаті цих процесів, приблизно в 60-х роках XX сто­річчя виникли соціальні держави. Необхідною умовою їх виникнення став високий рівень економічного розвитку ряду країн Заходу, що дозволив їм забезпечувати прожитковий мінімум кожному.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Вона включає:

♦ перерозподіл суспільного доходу на користь менш забез­печених верств суспільства;

♦ політику зайнятості та забезпечення прав робітника на підприємстві;

♦ соціальне страхування;

♦ турбота про безробітних, молодь, інвалідів, старих;

♦ розвиток доступної для всіх освіти, охорони здоров’я, культури тощо.

Теорія соціальної держави виявилася конструктивною відповіддю на критику недосконалості правової держави в її класичному ліберальному варіанті, її неспроможності забезпе­чити реальні права і добробут усім громадянам.

Між правовим і соціальним типами держав існує як єдність, так і певні відмінності.

Єдність їх полягає в тому, що обидві вони покликані забезпечувати добробут і благополуччя індивіда. Правова держава — індивідуальну свободу і основоположні негативні права особи за допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантій проти узурпації влади.

Соціальна держава — гідні умови існування кожного.

Протиріччя між ними виявляється в тому, що правова держава за своїм задумом не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, соціальна держава безпосередньо займається вирішенням цих проблем, хоча і прагне не підривати такі основи ринкового господарства, як індивідуальна власність, конкуренція, індивідуальна відповідальність тощо.

На відміну від адміністративно-командного соціалізму, що намагався встановити загальний добробут усіх громадян за допомогою порівняльного розподілу матеріальних благ, соціаль­на держава орієнтується на забезпечення кожному гідних умов життя, насамперед, за рахунок розвитку виробництва, збільшення його ефективності, підвищення індивідуальної ак­тивності та відповідальності.

Правовий і соціальний етапи розвитку сучасної держави не завершують процес його розвитку. Сучасні держави вступають у нову екологічну стадію, для якої характерно висування на перший план проблеми виживання людства і забезпечення екологічних прав людини. В нових умовах існування держави спільно з громадськістю намагаються відвернути ядерну та еко­логічну катастрофи.

У житті сучасних держав спостерігається дві тенденції. Пер­ша з них — активізація громадянського суспільства, розширення впливу політичних партій і груп інтересів, зміцнення системи місцевого самоврядування. Друга — виявляється у підвищенні ролі держави як регулюючого органу всього суспільства. Держа­ва все активніше втручається в економічні, соціальні та інфор­маційні процеси, стимулює розвиток виробництва за допомогою інвестиційної, податкової та кредитної політики.

Безпосередньо до проблем становлення громадянського суспільства правового і соціального типу держав примикає проблема громадянства.

Громадянство — це нормативно-правовий інститут, що вста­новлюється з метою упорядкування відношень особи і суспільства, надання їм законодавчо-юридичних форм, а також для захи­сту інтересів особи. Громадянство — це приналежність особи до певної держави, що означає поширення на неї прав і обов’язків, встановлених законодавством держави. У державах з монархіч­ною формою правління вживається термін «підданство».

Українська держава гарантує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Відповідно до законодавства України громадянами України є особи, що проживають в Україні, незалежно від їхнього джерела, соціального і майнового поло­ження, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, виду і харак­теру занять; вони не є громадянами інших держав і висловили бажання стати громадянами України.

Держава здійснює захист громадян України, що перебува­ють за кордоном. Дипломатичні представництва і консульства України, всі посадові особи зобов’язані вживати заходи для забезпечення громадянам можливості користуватися в повно­му обсязі правами, наданими законом країни перебування, міжнародними угодами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а в разі необхідності вживати заходи для віднов­лення порушених прав громадян України.

Такий зв’язок особи і держави визначається поняттям «гро­мадянство».

Марксизм поставив питання про майбутнє цього інституту як знаряддя класового домінування, що стане непотрібним у безкласовому суспільстві і загине, якщо таке суспіль­ство виникне. Але встановлення пролетарської диктатури після Жовтневої революції, а після цього — тоталітарної дик­татури призвело не до відмирання держави, а до безмежно­го множення і зміцнення її функцій. Ідея відмирання держави виявилася передчасною і перетворилася на догму. Реально суспільна роль держави Неухильно зростає разом з ускладненням матеріального і духовного життя суспільства і зростанням масштабів політики.

Світ об’єктивно все більше потребує організації й управління, але інстанції світової влади, що могла б його організувати, немає. Частково її функції виконують регіональні союзи держав — традиційна форма координації політики.

Реальним шляхом інтернаціонального розвитку держави стала її участь у системі міжнародних організацій, в інтернаціоналізації демократичного процесу, а також подолання ізоляціонізму, відсталості, політичного та ідеологічного захисту ідеї особливої історичної винятковості будь-якої країни.

2. Поняття «політична система суспільства». Основні елементи та функції політичної системи. Моделі, типи політичних систем.

Однією з найскладніших, центральних категорій політології є політична система суспільства. Вона дозволяє найбільш повно і послідовно розкрити суспільно-політичну природу суспільства, принципи організації влади, існуючі політичні відносини, інститути, норми. У політичній науці ця категорія покликана відобразити два моменти: з одного боку — цілісність політики як самостійної сфери суспільства, яка являє собою сукупність зваємодіючих елементів (держави, партій, лідерів, права і т. д.); з іншого боку, характер зв’язку політики із зовнішнім оточенням і економічною, соціальною, культурною сферою, іншими державами).

Крім того, поняття «політична система» має велике практичне значення. Воно допомагає виділити фактори, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкривають механізми узгодження інтересів різних соціальних груп населення, дозволяють зрозуміти мотиви й механізми здійснення владних дій держави.

Поняття «політична система» за змістом дуже об’ємне. Політичну систему можна визначити як сукупність політичних інститутів, громадських структур, норм і цінностей, а також їх взаємодію, в якій реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив. Тому в політичну систему включають не тільки політичні інститути, які безпосередньо й активно беруть участь у політиці (держава, партії, лідери і т. д.), а й економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, які мають політичне значення і впливають на політичний процес. Призначення всіх цих політичних і громадсько-політичних інститутів полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т. п.) і спонукати населення до прийняття цього розподілу як обов’язкового для всіх.

Стимулювальним фактором у становленні та розвитку теорії політичних систем стала загальна теорія систем, розроблена А. А. Богдановим і Л. фон Берталанфі. За їх твердженням, «система— це певна кількість взаємопов’язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні закономірності, властиві саме цій спільності». Будь-яка система характеризується також стійкими зв’язками елементів, які досягаються наслідок структурного упорядкування її частин. Важливою рисою системи є її цілеспрямований функціональний стан.

Tagged with: , , , , , , , , ,
Posted in Політологія
Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet