Етнополітика і міжнаціональні відносини — №3

2. Особливості етнонаціональних відносин та етнонаціональної політики в Україні.

Стратегія етнонаціонального розвитку з проголошенням незалежності України знайшла своє відображення в найголовніших державних актах — Декларації про державний суверенітет, Акті проголошення незалежності, Декларації прав національностей, Законі про національні меншини, Конституції України та ін.

Визначальний вплив на формування сьогочасної української етноструктури мали демографічні, територіальні, економічні, соціальні, культурні, міграційні та інші чинники.

Згідно з Всеукраїнським переписом населення (останній перепис 5 грудня 2001р.) в Україні проживають представники 130 націй і народностей. Переважним серед них є один із найчисленніших етносів у Європі — українці — корінна національність держави. За роки незалежності питома вага українців від загальної кількості жителів збільшилася і складає 77,8 %.

Другою за кількістю жителів національною групою є росіяни (17,3 %). Наступну етногрупу складають етноси, кількість яких не досягає умовної межі в мільйон осіб, але перевищує стотисячну межу. Таких груп нараховується сім: білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, ру­муни, поляки та євреї. Суттєві зміни в етноструктуру України за останні десятиліття внесло масове повернення на історичну батьківщину депортованих комуністичним режимом кримських татар. У той же час більше ніж у чотири рази зменшилась чисельність євреїв в етноструктурі України, що зумовлено високим рівнем міграції цього етносу.

Національні групи в Україні, процес організаційного оформлення яких розпочався з початку 1990-х років, об’єднані в республіканські, регіональні й обласні това­риства. Згідно з національним законодавством державне управління забезпечує таким чином ефективний захист прав національних груп у межах законності, але за умови поважання ними територіальної цілісності та суверенітету країни. Етногрупи нерідко функціонують у формі асоціацій, культурних центрів, земляцтв, громад, клубів та ін.

Принципове значення для формування державної етнонаціональної політики має Конституція України (Основний Закон), в якій закріплено найважливіші положення чинного законодавства. Згідно із ст. 5 Основного Закону носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Разом з тим конкретизовано його окремі структурні компоненти: українська нація, національні меншини; також уперше на законодавчому рівні визначено як окрему етнічну категорію і суб’єкт права корінні народи.

Через систему законодавчих актів, які регламентують діяльність у сфері регулювання міжетнічних відносин, Українська держава визнає поліетнічний характер українського суспільства, гарантує повну і рівноправну участь осіб, котрі належать до різних етнічних спільнот, у всіх сферах буття українського суспільства й допомагає їм в усуненні будь-яких перешкод у цьому процесі.

Головною метою етнонаціональної політики України є забезпечення рівноправних відносин і тісної взаємодії представників різних етносів, які мешкають в Україні, підтримання атмосфери толерантності, довіри й поваги у взаєминах між ними; оптимальне врахування інтересів усіх етнонаціональних спільнот, створення сприятливих умов для розвитку української нації, корінних народів і національних меншин. Змістом етнонаціональної політики є міжнаціональна злагода в умовах етнічної розмаїтості.

Основними напрямкам державної етнонаціональної політики України є такі:

— забезпечення рівних конституційних прав і свобод та рівності перед законом;

— гарантія повної рівноправної участі громадян України, які належать до різних етнічних спільнот, у всіх сферах життя українського суспільства;

— забезпечення розвитку культури української нації та інших етноспільнот держави;

— визнання багатоетнічного характеру українського суспільства і підтвердження права всіх його членів на збереження та популяризацію своєї культурної спадщини; оцінка внеску кожної етноспільноти в розвиток українського суспільства;

— підтримання атмосфери взаємопорозуміння і взаємної поваги між усіма складовими етнонаціональної структури українського суспільства та розв’язання етнополітичних суперечностей і конфліктів мирними способами;

— виховання поваги в усьому українському суспільстві до культур, релігій, традицій, звичаїв усіх національностей, що мешкають в Україні;

— забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя в Україні; гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської мови, інших мов національно-етнічних спільнот в Україні;

— сприяння українській діаспорі у збереженні та розвитку національної культури, мови, традицій і звичаїв з урахуванням національного законодавства країни проживання;

— визнання прав осіб, депортованих за національною ознакою з території України на добровільне повернення, а також сприяння їх інтеграції в українське суспільство.

Етнонаціональна політика має спиратися на певний механізм своєї реалізації. В Україні таким механізмом є наступне:

— законодавство, у тому числі довгострокові державні програми, спрямовані на прогнозування й регулювання етнонаціональних процесів, та спеціальні програми, що стосуються конкретних напрямків реалізації етнополітики;

— спеціально уповноважений урядовий орган державного управління, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також громадські організації національних меншин;

— міжнародне співробітництво з іноземними державами та з відповідними міжнародними організаціями з метою використання їхніх досвіду й потенціалу, у тому числі фінансового, для реалізації цілей державної етнонаціональної політики.

Досвід більшості поліетнічних держав доводить, що успіх у виконанні стратегічних державних завдань може гарантувати лише демократичність суспільного ладу на основі дотримання фундаментальних прав і свобод людини і націй, соціально-економічного піднесення, повсюдного поширення високої етнополітичної культури суспільства.

Регулювання етнонаціональних питань в Україні забезпечується такими нормативними актами:

Закон України «Про мови в Українській РСР» (1989);

Декларація прав національностей України (1990);

Закон України «Про громадянство України» (1991);

Закон України «Про освіту» (1991);

Закон України «Про національні меншини в Україні» (1992).

Крім того, важливе місце в цьому процесі займають міжнародні договори України. Але головні принципи все ж таки визначає Конституція України. Вона га­рантує рівноправність усім громадянам, незалежно від національної приналежності. А при закріпленні статусу української мови як державної гарантується розвиток та функціонування мов національних меншин. Щоправда, треба зауважити, що через правовий нігілізм у суспільстві діюче законодавство навіть у цій галузі часто бло­кується.

Таким чином, основні проблеми етнополітики в Україні такі:

Системне вивчення усіх факторів етнонаціонального життя в Україні та створення цілісної концепції етнонаціоанльної політики;

Гармонізація міжетнічних відносин, формування атмосфери толерантності, взаємоповаги;

Правове забезпечення рівних можливостей усім громадянам країни, участі в управлінні державними та громадськими справами, що виключило б національну дискримінацію;

Забезпечення умов для збереження самобутності українського етносу як на батьківщині, так і за кордоном;

Створення необхідних умов для всебічного розвитку національних меншин;

Відновлення прав депортованих народів, забезпечення їх інтеграції в українське суспільство.

Отже, головна мета етнонаціональної політики в Україні — це подолання негативних наслідків минулого історичного розвитку при збереженні позитивних здобутків. Підсумком цієї складної справи повинно бути завершення формування єдиної української політичної нації як основи державної незалежності, територіальної цілісності та стабільності країни.

2. Термінологічний словник

Нація – політично, державно організований народ. Націоналізм – 1) світогляд і система політичних поглядів, яка пропонує пріоритет національних (етнічних) цінностей перед усіма іншими; 2) один з основних принципів державного устрою, в якому нація розуміється як одержавлений етнос.

Національна політика – система засобів, заходів та концепцій, які використовують різні політичні суб’єкти для вирішення національного питання та врегулювання міжнаціональних відносин.

Національне питання – сукупність політичних, економічних та інших проблем, пов’язаних з розвитком національних відносин.

Возз’єднання — форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає, що один народ (нація) може об’єднатися з іншим народом (нацією).

Етнос – вид історично складної спільності людей, яку представляють плем’я, народність, нація, що мають спільні риси, стабільні особливості культури та психічного складу, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших.

Національні інтереси — інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему відповідної держави як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і суспільства загалом.

Націоналізм – 1) світогляд і система політичних поглядів, яка пропонує пріоритет національних (етнічних) цінностей перед усіма іншими; 2) один з основних принципів державного устрою, в якому нація розуміється як одержавлений етнос.

3. Рекомендована література

Політологія. Навчально-методичний комплекс. За ред. Кирилюка Ф. М.- К., 2008.

Політологія:У 2-х кн. Кн.1: Політика і суспільство. Кн.2: Держава і суспільство / За ред. А.Колодій. — К.: Ельга-Н, Ніка-Центр,2000.

Політологія / За ред. О. В.Бабкіної, В. П.Горбатенка. — К.: Вид. центр «Академія» 2010.

Піча В. М. Політологія. Конспект лекцій. /В. М.Піча. Н. М.Хома. – Львів: „Новий світ-2000”, „Альтаїр”, 2008.

Рудакевич О. М. Політологія. Лекції, семінари, самостійна робота : Навчальний посібник. — 2-ге вид., перероб., доп. — Тернопiль : Вид-во «Астон», 2007.

Шляхтун П. П. Політологія. Навчальний посібник.- К.: Либідь, 2010.

Юрій М. Ф. Політологія : Підручник / М. Ф. Юрій. — К. : Дакор, КНТ, 2006.

Tagged with: , , , , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС