Етнополітика і міжнаціональні відносини — №2

Територіальні причини. Це перш за все конфлікти, в основі яких лежать домагання тієї чи іншої держави на частку території сусідньої держави (прагнення Естонії і Латвії приєднати до себе ряд районів Псковської області, які були включені до складу цих двох держав під час проголошення незалежності, а в 40-ві рр. перейшли до РРФСР); це конфлікти, пов’язані з відновленням територіальних прав депортованих народів (наприклад, кримськими татарами та іншими народами Криму); це конфлікти, які породжені незбігом етнічних кордонів з політичними (тобто з кордонами держав, окремих регіонів).

Соціально-економічні причини пов’язані з фактичною нерівністю у різних проявах життя націй, представництва в органах влади, престижних професіях тощо. За цих умов «скривджені» нації намагаються «зрівняти» відмінності шляхом звільнення від «чужих», «центру». Ці причини породжують сепаратистські рухи.

Етнодемографгчні причини, які спричиняються міграційними процесами, що особливо посилилися після Другої світової війни, а в Україні — після розпаду СРСР. У багатьох європейських країнах місцеве населення виявляє незадоволення іммігрантами з афроазіатських країн, а останніми роками — з колишніх соціалістичних країн. У країнах, які входили до складу колишнього СРСР, цей процес пов’язаний із поверненням на батьківщину насильно виселених у воєнні роки, міфацією російськомовного населення зі знов створених національних держав до Росії та ін.

Національно-культурні, мовні причини. У виникненні етнополітичних конфліктів провокаційну роль можуть відіграти гіпертрофований страх за долю етносу, його мову, культуру, традиції, хвороблива реакція з приводу всього, що відноситься до самопочуття «своєї» нації.

Міжнаціональні конфлікти можуть тривати протягом різного часу, мати різну долю та власну специфіку. Різняться методи й шляхи їх подолання. Проте існує загальний чинник їх врегулювання — демократизм, повага і дотримання прав людини. На цих засадах і повинна реалізуватися етнонаціональна політика держави.

Науковий термін «етнонаціональна політика» з’явився у працях західних політологів у 60-х роках XX століття у зв’язку з етнічним відродженням, що охопило країни Європи та Америки, тепер поширився на колишні колоніальні континенти та постсоціалістичні країни.

Етнонаціональна політика — це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного суб’єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою.

Об’єктом етнонаціональної політики виступає вся су­купність етнополітичних явищ:

— розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави;

— політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни даної держави (виборчі кампанії, референдуми, місцеве самоврядування тощо);

— соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та державою;

— тосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави з їхніми етнородичами в інших державах.

Однією з основних категорій етнонаціональної політики є етнічний інтерес. Етнічний інтерес — це інтерес етнічної спільноти чи групи, яка об’єднується специфічними зв’язками, це об’єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення нею власних потреб та з’ясування, пошуку засобів та умов їх задоволення. Цей інтерес пов’язаний з пошуком і усвідомленням найбільшої вигоди для себе у співпраці з державою, іншими етнічними спільностями, націями, класами тощо.

Етнічний інтерес виникає навколо різноманітних проблем суспільно-політичного життя: матеріальних (економічної діяльності, соціальної мобільності, проблеми демографічного розвитку тощо), політичних (участь у здійсненні владних рішень, правові гарантії від утисків), духовних (збереження ідентичності, розвиток мови та культури). Тому етнополітика тісно пов’язана з соціальною, демографічною, економічною, екологічною та культурною політикою.

Узгодження етнічних інтересів і досягнення міжетнічного міжнаціонального порозуміння є однією з головних умов реалізації національного інтересу. Взагалі ж концепцій щодо розуміння сутності націй, шляхів її формування дуже багато. Але майже всі вони можуть бути зведені до двох основних підходів.

Згідно з першим підходом — етнічним, нація утворюється на основі великого етносу з його культурно-мовними ознаками і являє собою, по суті, політизовану етнічну спільність. Відомий представник цього підходу Ентоні Сміт робить таке узагальнене визначення: «Нація — це сукупність людей, що має власну назву, спільну історичну територію, спільну історичну пам’ять та міфи, масову громадську культуру, спільну економіку та однакові для всіх членів юридичні права і обов’язки».

Другий, політичний підхід, теоретична основа якого — суб’єктивістська концепція нації, створена Е. Ренаном. На його думку, належність до нації визначається насамперед усвідомленням індивідами, визнання себе членами єдиної спільноти, громадянами єдиної держави, тобто фактично усувається жорстка залежність між етнічним походженням та лояльним ставленням до держави.

Проте протиставлення цих підходів не завжди доцільне. З одного боку, на користь політичного підходу свідчить неспівпадіння меж проживання державоутворюючих етносів з кордонами держав, які вони утворюють. Наприклад, німецький етнос є державотворчим у ФРН та Австрії, але громадяни цих держав ідентифікують себе з різними націями — відповідно німецькою та австрійською. Водночас швейцарська політична нація складається з кількох етносів, але громадяни усвідомлюють свою єдність. З іншого боку, часто політичні нації розколюються за етнічною ознакою.

Отже, етнічність все одно має певний вплив на політичну ідентифікацію. З цього випливає, що різниця між етнічною та політичною нацією на практиці існує, але вона більш умовна, ніж може здаватися на перший погляд.

У руслі цих підходів можна розглянути найбільш відомі теорії походження націй.

Зміст етнополітики — застосування системи державних засобів для створення оптимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних відносин. В цьому і полягає ЇЇ основна мета.

Звичайно, етнополітика кожної держави має свої особливості — цілі, принципи, засоби тощо. Але можна виділити деякі загальновизнані принципи етнополітики, яких дотримуються більшість країн сучасного світу. До цих принципів можна віднести:

Науковий аналіз і творче осмислення вітчизняного та світового досвіду в цій галузі. Рівноправність усіх націй, взаємоповага до цінностей усіх народів, заперечення дискримінації. Непорушність державних кордонів, оскільки територіальні претензії є джерелом міжнаціональних і міжнародних конфліктів. Органічна єдність усіх сфер суспільного життя. Цілісність національної політики, врахування взаємозв’язку усіх її компонентів і факторів. Здійснення соціальних програм стосовно розвитку національних меншин. Формування етики міжнаціональних відносин на основі взаємної довіри, виключення будь-яких форм насилля, несправедливості.

Етнополітика регулюється не лише нормативними актами окремих країн, але й нормами міжнародного права. Відповідні положення закріплені в Статуті ООН (1945 р.) та Гельсінських угодах.

Tagged with: , , , , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС