Етнополітика і міжнаціональні відносини — №1

8. Тема: Етнополітика і міжнаціональні відносини

План

1. Теоретичні аспекти сучасної етнополітики.

2. Особливості етнонаціональних відносин та етнонаціональної політики в Україні.

1. Теоретичні аспекти сучасної етнополітики.

У формуванні політичного життя суспільства величезну роль відіграють такі суб’єкти політики, як нації та етнічні групи. Етнонаціональні процеси в багатьох регіонах світу спричиняють глибокі конфлікти, соціальні потрясіння з численними жертвами. Усе це обумовлює актуальність даної теми, її теоретичне і практичне значення. Питання сутності, характеру, форм життєдіяльності етносів і націй вивчає складова політології — етнополітолопя. У багатьох вищих навчальних закладах сучасних держав етнополітолопя є самостійною галуззю знань і навчальною дисципліною, оскільки проблеми міжетнічних, міжнаціональних відносин є дуже гострими для більшості багатонаціональних держав світу.

Поняття «етнос» (від гр. ethnos – етнос род, плем’я) увійшло в Історико — етнографічну науку з Давньої Греції, де воно вживалося для позначення окремих племен, народів. Народи — ЕтносИ виникають на певному етапі розвитку людства. Першим типом етнічної спільності був рід — кровнородинна спільність людей З розвитком родових відносин виникло плем’я — етносоціальна спільність людей із власною назвою, територією, мовою (діалектом племені), своїми звичаями, культовими обрядами. В епоху розпаду родового устрою і формування класового суспільства племена поєднуються в спілки і виникає новий історичний тип етносу — народність.

Народність — етнічна спільність, котра займає на сходинках суспільного розвитку — місце між племенами і нацією. Народності виникають в епоху рабства і представляють собою мовну, територіальну, економічну й культурну спільність. Народність за чисельністю більша за плем’я, кровно родинні зв’язки не охоплюють всю народність.

Вирішальну роль у перетворенні союзу племен в народність відіграє держава. Вона об’єднує обширні території, встановлюючи більш тісні зв’язки між людьми й етнічними групами.

На базі народностей в епоху капіталізму формуються нації — вищий історичний тип етносу.

Нація — це найбільш розвинена етнічна спільність. Вона складається протягом тривалого історичного періоду в результаті з’єднання, «змішування» представників різних племен і народностей. У людей однієї нації, як правило, спільні економічні зв’язки, територія, мова, культура. Це не біологічні ознаки. Вони виникають і формуються протягом усього суспільного розвитку.

Процес етнічного розвитку це не ідеально прямий шлях просування від однієї форми спільності до іншої. Народи перебувають у вічному русі: етноси виникають, розвиваються, зникають. З історії ми знаємо, що багато колись відомих народів пішли у безвість (фінікійці, скіфи, половці і т. д.) а деякі із сучасних народів виникли ще в Стародавньому світі (вірмени, грузини). Англійська нація склалася в XVI ст., українська і російська у ХVІІ-ХVIII ст., німецька у XIX ст. десятки націй сформувались у XX ст. І нині людство репрезентоване всім розмаїттям етносу — родом, племенем, народністю, нацією, що пов’язано з різноманітністю економічних, культурних, соціальних умов його життєдіяльності.

Етнос завжди перебуває у розвитку. А тому не слід-догматизувати ті чи інші риси, вважаючи їх раз і назавжди даними. Існують етноси, що розпорошені по різних країнах, тобто не мають єдиної території та економіки, але їх представники вважають себе однією нацією. Українці, наприклад, які живуть в інших країнах, називають себе українцями. Буває навіть і так, що представники однієї нації розмовляють різними мовами.

Усе більшає на землі людей, що народилися від змішаних шлюбів (тобто від батьків різних національностей), і вони мають право обирати собі національність будь-кого з батьків. У більшості країн світу національність визначається не державними органами, а самою людиною — добровільно. За сучасними цивілізованими канонами вибір національності з власного бажання є невід’ємним правом людини, однією з умов її свободи. Отже, національна самосвідомість людини, тобто те, ким вона себе визнає, який етнос вибирає, — це ще одна ознака нації.

Слід зазначити, що в зарубіжній літературі склались дві абсолютно різні традиції в розумінні нації:

— етатистська — притаманна англо-романським державам;

— етнічна — властива Німеччині і Росії.

В англо-романському трактуванні поняття «нація» — це всі громадяни держави. Так, французом вважається будь-який громадянин Франції незалежно від етнічної приналежності. Те ж саме можна сказати і про американця чи канадця.

Завдяки тому, що англійська мова функціонує в сучасному світі як основна мова міжнародного спілкування, ототожнення нації і держави прийняло статус міжнародного еталону. Коли кажуть про Організацію Об’єднаних Націй, то під націями фактично мають на увазі держави.

Етнічне трактування нації прийнято називати німецькою. Вона одержала практичне використання: для того, щоб приїхати до Німеччини на постійне місце проживання і одержати німецьке громадянство, претенденту необхідно довести, що він німець за походженням, що у нього хоча б хтось із батьків — німець, незалежно від того, громадянами якої країни вони є чи були.

Упродовж усієї історії людства розвитку етносу притаманні дві тенденції:

1. Етнічна диференціація, тобто відособлення людей певної етнічної групи, її прагнення до саморозвитку, до національної самостійності, до власної економіки, політики, культури.

2. Інтеграція, об’єднання націй, що сприяє розширенню зв’язків між різними етносами, руйнуванню кордонів, сприйняттю всього найкращого, що створено іншими народами, до поглиблення економічних відносин, розвитку спілкування у сфері культури і т. д. Обидві тенденції взаємопов’язані. Вони пояснюються об’єктивними економічними та соціально-культурними потребами.

Дія обох цих тенденцій у розвитку етносу наочно простежуються протягом усієї історії людства. Обидві вони сприяють прогресу цивілізації, бо одна веде до внутрішнього самовдосконалення, розквіту етносу, а друга сприяє взаємозбагаченню народів, обміну національними цінностями, зміцненню взаєморозуміння, довіри, дружби й миру.

За різними оцінками на Землі зараз можна налічити від двох до трьох тисяч етнонаціональних утворень, а незалежних держав у світі близько 200. Отже, більшість народів проживає в багатонаціональних державах. У науковій літе­ратурі є різні класифікації держав за кількістю націй. Так, український вчений Ю. І. Римаренко виділяє:

Етнічно вільні держави, населення яких складається практично з одного етносу, їх 12 — Ісландія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Японія та ін.

Моноетнічні, де кількість представників інших етнічних груп не перевищує так звану «критичну масу», якою вважається 5, інколи 10 % від загальної кількості населення. Таких 33 країни — Бангладеш, Єгипет, Ірландія, Куба та ін.

Поліетнічні або мультиетнічні, де кількість представників інших етнічних груп перевищує вже згадану «критичну масу» на 5-10 % від загальної кількості населення, але жодна з них не домагається державності. Таких держав більшість.

Сам факт існування у світі понад двох тисяч етнонаціональних спільнот свідчить про те, що між ними складаються певні відносини.

Етнонаціональні відносини — це відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку — націями, народностями, національними групами та їхніми державними установами.

Проблема етнонаціональних відносин займає важливе місце в політичному житті багатонаціональних країн, оскільки немає жодного принципового питання, яке можна було б вирішити без огляду на національний склад населення.

Етнонаціональні відносини — складна соціально-політична категорія, одна із специфічних форм соціальних відносин. Вони не існують у чистому вигляді, а виявляються як складова економічних, політичних та духовних відносин. У етнонаціональних відносинах відбивається вся сукупність соціальних відносин, специфіка яких зумовлена реальним існуванням національних спільностей.

У системі етнонаціональних відносин політичні аспекти є ключовими, визначальними. Це зумовлено, насамперед, тим, що держава є важливим чинником формування і розвитку націй, а також внутрішнім зв’язком національних і класових проблем.

До сфери державної політики належать такі питання етнонаціональних відносин:

— національне самовизначення;

— поєднання національних та загальнолюдських інтересів;

— рівність прав націй;

— створення умов для вільного розвитку національних мов і культур;

— підготовка й представництво національних кадрів у структурах державної влади;

— відродження народних традицій, звичаїв, обрядів, ремесел і художніх промислів, місць їх і сторичного становлення.

Оскільки політика — це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, то, по суті, усі аспекти взаємовідносин націй і народностей мають політичний характер.

Історія розвитку відносин між націями свідчить про те, що вони можуть бути трьох типів: рівноправність, панування та підкорення, знищення однією нацією інших. Ідеальним для національних відносин є тип рівноправності.

На жаль, не тільки в минулому, а і в теперішній час є реальністю відносини національної нерівності, національної експлуатації та пригнічення. Проблема вирішення національного питання не залишилась в минулому, а має свої аспекти і сьогодні.

Національне питання — це відносини національної нерівності, поділ націй на і. привілейовані та неповноправні, пригнічені, це неоднаковий рівень економічного та культурного розвитку різних націй, це атмосфера національної ворожнечі, національного розбрату, чвар на національному ґрунті тощо.

Кожний із названих елементів національного питання може мати різний ступінь напруження, масштабності виявів. Іноді на перший план виходять суто політичні моменти. А іноді національні проблеми виявляються передусім у питаннях економіки та культури, оскільки дискримінація за національною ознакою має в таких випадках не тільки формально-правовий, а й фактичний характер.

Національне питання завжди має конкретно-історичний зміст, що полягає в сукупності національних проблем на даному етапі розвитку тієї чи іншої країни. Причому з вирішенням одних проблем виникають інші, часто навіть складніші, що зумовлюється постійним розвитком самих націй. А тому не може бути повного і остаточного розв’язання національного питання в усіх його аспектах та соціальних вимірах, немає і не може бути рецептів, однакових для всіх етапів суспільного розвитку для всіх країн Найбільш гостра форма вияву національного питання — міжнаціональні конфлікти, що періодично спалахують або перманентне існують у різних регіонах світу. Причини виникнення і існування міжнаціональних конфліктів дуже різноманітні. Охарактеризуємо найбільш суттєві.

Історичне минуле — це об’єктивна причина, пов’язана із взаємовідносинами народів протягом історії їх розвитку. Існує чимало країн-сусідів, які багато років перебували між собою у стані війни, протиборства, недовіри, або одна країна (як правило, численніша нація) пригнічувала іншу тощо. Минуле пригадується особливо в період ускладнення соціально-економічного стану, коли починаються пошуки «винних» та відновлюються минулі національні забобони.

Tagged with: , , , , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС