Держава в політичній системі суспільства правова держава — №4

* єдність правотворчої організаційної, ідеологічної та правозастосовної діяльності держави;

* всебічна гарантованість основних прав громадян, наявність налагодженого, неважкого і легкодоступного юридичного механізму практичної реалізації конституційних прав і свобод особи та їхній захист;

* наявність юридичного механізму розв’язання спірних і конфліктних ситуацій між суб’єктами права на всіх рівнях політичної, державної та соціальної структури;

* професійна і моральна бездоганність працівників державного апарату та апарату суспільних організацій, їхня зацікавленість в якісному виконанні своїх професійних обов’язків;

* високий рівень правових знань і правової культури громадян країни.

Враховуючи вже існуючий досвід виникнення і розвитку різноманітних правових держав, можна виділити їхні загальні ознаки:

1. Наявність розвиненого громадянського суспільства.

2. Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особи, суспільного порядку, створенням сприятливих правових умов для господарської діяльності, відповідальність кожного за власне благополуччя.

3. Правова рівність всіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави.

4. Загальність права, його поширення на всіх громадян, організації та органи державної влади.

5. Суверенітет народу, конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що народ є джерелом влади, державний же суверенітет має представницький характер.

6. Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що не виключає єдності їхніх дій на основі процедур, передбачених конституцією і певного верховенства законодавчої влади, конституційні рішення якої обов’язкові для всіх.

7. Пріоритет у державному регулюванні громадянських відносин дозволу над забороною. У правовій державі діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом».

8. Свобода і права інших людей — єдиний обмежувач свободи індивіда. Правова держава не означає абсолютної свободи особи. Свобода кожного закінчується там, де порушується свобода інших.

Правова держава — важливий етап у розширенні свободи людини і суспільства. Теоретики і засновники ідеї держави вважали, що забезпечення кожному негативної свободи і заохочення конкуренції підуть на користь всім, зроблять індивідуальну власність доступною кожному, підвищать індивідуальну відповідальність, ініціативу та зрештою загальні добробут і благополуччя. Але цього не сталося.

Індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держави у справи громадянського товариства, проголошені у правових державах, не могли перешкодити монополізації економіки та її періодичним кризам, жорстокій експлуатації, загостренню соціальної нерівності і класової боротьби.

Фактична нерівність громадян знецінювала їхню рівноправність і сприяла використанню конституційних прав і привілеїв на користь заможних класів. Ані класична ліберальна теорія правової держави, ані спроба адміністративно-командного соціалізму не змогли забезпечити кожній людині матеріальну свободу і встановити в суспільстві соціальну справедливість і рівність.

У відповідь на недосконалість цих концепцій ученими була створена теорія, на засадах якої здійснювалась практика соціальної держави.

Соціальна держава — це держава, що прагне забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності; а в ідеалі — приблизно однакових стартових можливостей для реалізації життєвої мети, розвитку особи. Діяльність такої держави спрямована на загальний добробут, утвердження в суспільстві принципу соціальної справедливості. Вона намагається згладжувати майнову та іншу соціальну нерівність, надає допомогу слабким, збіднілим і знедоленим, піклується про збереження миру в суспільстві.

Витоки соціальної держави можна знайти у соціальній практиці далекого минулого. Ще у давнині деякі правителі піклувались про найбідніших громадян. Але головне навантаження з соціального забезпечення слабких і знедолених у той час лежало на великих сім’ях і общинах.

Індустріалізація та урбанізація зруйнували традиційні форми соціального забезпечення, загострили соціальні питання і класову боротьбу в суспільстві. Розв’язання цього питання потребувало різкого розширення об’єктів соціальної політики та її перетворення на один з провідних напрямків діяльності держави.

У результаті цих процесів, приблизно в 60-х роках XX сторіччя виникли соціальні держави. Необхідною умовою їх виникнення став високий рівень економічного розвитку ряду країн Заходу, що дозволив їм забезпечувати прожитковий мінімум кожному.

Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна. Вона включає:

* перерозподіл суспільного доходу на користь менш забезпечених верств суспільства;

* політику зайнятості та забезпечення прав робітника на підприємстві;

* соціальне страхування;

* турбота про безробітних, молодь, інвалідів, старих;

* розвиток доступної для всіх освіти, охорони здоров’я, культури тощо.

Теорія соціальної держави виявилася конструктивною відповіддю на критику недосконалості правової держави в її класичному ліберальному варіанті, її неспроможності забезпечити реальні права і добробут усім громадянам.

Між правовим і соціальним типами держав існує як єдність, так і певні відмінності.

Єдність їх полягає в тому, що обидві вони покликані забезпечувати добробут і благополуччя індивіда. Правова держава — індивідуальну свободу і основоположні негативні права особи за допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантій проти узурпації влади.

Соціальна держава — гідні умови існування кожного.

Протиріччя між ними виявляється в тому, що правова держава за своїм задумом не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, соціальна держава безпосередньо займається вирішенням цих проблем, хоча і прагне не підривати такі основи ринкового господарства, як індивідуальна власність, конкуренція, індивідуальна відповідальність тощо.

На відміну від адміністративно-командного соціалізму, що намагався встановити загальний добробут усіх громадян за допомогою порівняльного розподілу матеріальних благ, соціальна держава орієнтується на забезпечення кожному гідних умов життя, насамперед, за рахунок розвитку виробництва, збільшення його ефективності, підвищення індивідуальної активності та відповідальності.

Правовий і соціальний етапи розвитку сучасної держави не завершують процес його розвитку. Сучасні держави вступають у нову екологічну стадію, для якої характерно висування на перший план проблеми виживання людства і забезпечення екологічних прав людини. В нових умовах існування держави спільно з громадськістю намагаються відвернути ядерну та екологічну катастрофи.

У житті сучасних держав спостерігається дві тенденції. Перша з них — активізація громадянського суспільства, розширення впливу політичних партій і груп інтересів, зміцнення системи місцевого самоврядування. Друга — виявляється у підвищенні ролі держави як регулюючого органу всього суспільства. Держава все активніше втручається в економічні, соціальні та інформаційні процеси, стимулює розвиток виробництва за допомогою інвестиційної, податкової та кредитної політики.

Безпосередньо до проблем становлення громадянського суспільства правового і соціального типу держав примикає проблема громадянства.

Громадянство — це нормативно-правовий інститут, що встановлюється з метою упорядкування відношень особи і суспільства, надання їм законодавчо-юридичних форм, а також для захисту інтересів особи. Громадянство — це приналежність особи до певної держави, що означає поширення на неї прав і обов’язків, встановлених законодавством держави. У державах з монархічною формою правління вживається термін «підданство».

Українська держава гарантує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян. Відповідно до законодавства України громадянами України є особи, що проживають в Україні, незалежно від їхнього джерела, соціального і майнового положення, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, виду і характеру занять; вони не є громадянами інших держав і висловили бажання стати громадянами України.

Держава здійснює захист громадян України, що перебувають за кордоном. Дипломатичні представництва і консульства України, всі посадові особи зобов’язані вживати заходи для забезпечення громадянам можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими законом країни перебування, міжнародними угодами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а в разі необхідності вживати заходи для відновлення порушених прав громадян України.

5. Проблема прав людини.

10 грудня 1949 р. Генеральні збори Організації Об’єднаних націй ухвалили Загальну декларацію про Права людини. 48 із 58 країн, що входили тоді в ООН, проголосували за Преамбулу та Декларацію, котра складалася з 30 розділів. Ідея забезпечення прав людини у повоєнному світі набула нових якостей, які в умовах протистояння двох систем перетворили її на показник рівня демократії в суспільстві. Місце і роль людини, її права, їх реальне забезпечення та можливість захисту визначали демократичність політичного режиму держави. Тому відкрито і привселюдно виступити проти прав людини не наважуються сьогодні практично жодна держава, жоден політик. Уже в 1948 році під час голосування за Загальну декларацію прав людини не було жодного голосу проти. Документ ратифікувала більшість країн світу, в тому числі й Україна.

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС