Держава в політичній системі суспільства правова держава — №3

Без погодження з парламентом президент призначає главу уряду, спільно з яким формує кабінет міністрів. Глава держави головує на засіданнях уряду, затверджує його рішення і завдяки цьому контролює його діяльність.

Парламент контролює уряд через затвердження щорічного бюджету, а також; за допомогою винесення йому вотуму недовіри.

Отже, ми розглянули всі головні форми правління, які існують у сучасних державах. Однак хотілося б звернути увагу на те, що ці форми не вичерпують усіх механізмів правління народу. Одним з таких механізмів є референдум (лат. Кейзгепсіит — те, що має бути повідомлене) — всенародне волевиявлення з важливих державних або суспільних питань.

Референдуми широко використовуються більшістю демократичних країн світу, особливо на місцевому рівні, хоча в цілому вони мають підлегле положення щодо законотворчої діяльності парламенту. За допомогою референдуму народ здатний безпосередньо висловлювати свою волю, бути творцем законів, виявляти ініціативу. З іншого боку, можливість проведення референдуму змушує державні органи і уряд більше орієнтуватися на думку народу. Окрім політичної організації держави існує ще й її територіальна організація, яка характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади. У сучасному світі розрізняють дві основні форми територіального устрою держави: унітарну і федеративну.

Унітарна Держава являє собою єдину політичну однорідну організацію, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не мають власної державності. Вона характеризується простим устроєм, єдиною конституцією і громадянством, єдиною системою вищих державних органів, права і суду, діючих без обмеження на всій території країни. Унітарній державі притаманний високий ступінь централізації державної влади, широкий контроль центру над місцевими органами влади.

Унітарні держави сформувалися здебільшого в країнах з мононаціональним населенням (окрім Іспанії і Бельгії до 1988р.). Водночас для цілої низки унітарних держав характерна наявність певної автономії для утворень, які входять до їхнього складу. Деякі з цих автономій створені за історико-географічними (більшість областей Італії та Іспанії) або за національно-територіальними (Іспанія — Басконія, Каталонія; Індія — союзні території і округи) ознаками.

Унітарні держави бувають централізованими (Великобританія, Швеція, Данія та ін.) і децентралізованими (Франція, Італія, Іспанія).

Централізовані держави можуть надавати досить широку самостійність місцевим органам управління, але середній рівень управління при цьому не має значної автономії і безпосередньо орієнтується на виконання рішень центру.

У децентралізованих унітарних державах крупні регіони користуються широкою автономією і навіть інколи мають власні парламенти. Вони самостійно вирішують делеговані центром питання в області організації комунального господарства, охорони громадського порядку тощо. При цьому вони зазвичай значно обмежені центром у питаннях фінансової діяльності і тому дуже залежать від центру.

Федеративна форма територіального устрою держави відрізняється від унітарної тим, що джерелами влади, суб’єктами державного суверенітету в ній виступають як крупні територіальні утворення, так і весь народ.

Федерація — це сталий союз держав, самостійних у межах поділених між ними і центром компетенція, який має власну конституцію, законодавчі, виконавчі та судові органи, а часто й подвійне громадянство.

Федеральний принцип державного устрою покликаний забезпечити вільне об’єднання і рівноправну взаємодію спорідненостей, котрі мають значні етнічні, історичні, культурні та інші особливості. Цей принцип має реалізовувати оптимальні можливості для вираження інтересів меншості і наблизити владу до громадян.

Федерація будується на основі розподілу функцій між суб’єктами і центром, що зафіксований у конституції країни. Владні повноваження поділені на:

* виняткові повноваження центру (як правило, обіг грошей, зовнішня політика, оборона, податки, мито, керівництво збройними силами та ін.);

* виняткову компетенцію суб’єктів федерації – організація місцевого самоврядування і охорони громадського порядку, культури та ін.;

* спільну компетенцію союзу і його членів.

Розвиток федерації може здійснюватися як у бік зміцнення і розширення влади центру, так і у бік розширення влади суб’єктів федерації.

Члени федерації не мають індивідуального суверенітету і права одностороннього виходу з союзної держави.

Федерація як форма територіального устрою держави довела свою життєздатність. Чого не можна сказати про конфедерацію.

Конфедерація — це постійний союз самостійних держав з метою здійснення конкретних спільних цілей. Члени конфедерації повністю зберігають державний суверенітет і передають в компетенцію союзу лише рішення обмеженої кількості питань переважно в області оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв’язку. Ця форма державного об’єднання досить міцна і, як правило, еволюціонує у федерацію, або розпадається зовсім. Наприклад, конфедерації в СІЛА (1776 — 1787рр.), Швейцарії (до 1848р.), Германії (1815 — 1867рр.).

На території колишнього СРСР здійснена спроба створити Співдружність незалежних держав (СНД). Така форма державного утворення не може бути сталою, оскільки не забезпечує єдності діяльності членів співдружності і не створює гарантій виконання ними своїх зобов’язань. Досвід показує, що об’єднання і зближення держав можливі тільки на шляху економічної інтеграції і поступової реалізації федеративних принципів.

4. Правова держава.

Правова держава, на думку сучасної науки, це реальне втілення конституційної державності. В її основі лежить прагнення захистити людину від державного терору, дрібної опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну :свободу особи та її головні права.

Правова держава — це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищає свободу та інші права особи і підпорядковує владу волі суверенного народу.

Відносини між особою і владою визначаються в ній конституцією, яка є суспільним договором між народом і владою.

У відносинах між державою і громадянами пріоритет належить правам людини, які не можуть бути порушені законами держави та її діями. Для того, щоб народ міг контролювати державу, необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

По відношенню до громадян у правовій державі застосовується принцип «Дозволено все, що не заборонено законами, відповідними конституції».

По відношенню до держави діє засіб дозволу, що обмежує діапазон ЇЇ активності рамками права.

Правова держава формувалася поступово, на базі відповідних ідей і елементів державності, деякі з яких з’явилися ще в глибокій давнині. Наприклад, про владу закону, однакового для всіх громадян, говорив ще в VI ст. до н. е. давньогрецький архонт Солон, про співвідношення природних прав людини писали Аристотель і Ціцерон. Концепція правової держави склалася в XVII — XIX ст. у працях Локка, Монтескьє, Канта, Джефферсона та ін.

Самий термін «правова держава» склався в XIX ст. у працях німецьких юристів К. Велькера, Р. фон Моля та ін.

Сучасні дослідження відзначають недостатність класичної концепції правової держави для забезпечення справжньої свободи особи і соціальної справедливості. Вони вважають, що ця теорія акцентує увагу на розподілі суспільства і держави і на захисті лише формальної негативної свободи особи, життєвого простору, втручання держави до якого обмежено. Реальна свобода людини та її права можуть забезпечуватися тільки через взаємодію суспільства і держави.

Тому в політичних системах багатьох країн принцип правової держави сьогодні доповнюється принципами демократії, заохочення участі мас у політичному житті і соціальної держави.

Чи не найсерйознішою небезпекою в процесі реалізації політичного курсу на створення правової держави слід вважати реальну можливість зробити його лише формально-правовим. У зв’язку з цим загальні вимоги, яким має відповідати правова держава, такі:

* повна відповідність діяльності держави, всіх організацій і кожного громадянина не тільки букві, а й духу Основного Закону країни, що розуміється як нерівна умова забезпечення практичної реалізації принципів функціонування суспільства;

* відповідність законодавства найважливішим інтересам усіх класів і соціальних верств, тенденціям соціально-економічного розвитку і морально-психологічної ситуації в суспільстві;

* обмежене включення законодавства в контекст практичного процесу вирішення нагальних проблем;

* сувора відповідність поточного законодавства конституційному, практичне забезпечення верховенства закону відносно підзаконних актів;

* поєднання стабільності і динамізму законодавства;

* наявність відпрацьованих демократичних процедур участі громадян у правотворчому процесі;

* наявність певного рівня політичної та правової культури населення;

Tagged with: , , , ,
Posted in Політологія

Перелік предметів:
  1. Інформаційні технологіі в галузі
  2. Інформаційні технологіі в системах якості стандартизаціісертифікаціі
  3. Історія української культури
  4. Бухоблік у ресторанному господарстві
  5. Діловодство
  6. Мікропроцесорні системи управління технологічними процесами
  7. Науково-практичні основи технологіі молока і молочних продуктів
  8. Науково-практичні основи технологіі м’яса і м’ясних продуктів
  9. Організація обслуговування у підприємствах ресторанного господарства
  10. Основи наукових досліджень та технічноі творчості
  11. Основи охорони праці
  12. Основи підприємницькоі діяльності та агробізнесу
  13. Політологія
  14. Технологічне обладнання для молочноі промисловості
  15. Технологічне обладнання для м’ясноі промисловості
  16. Технологічний семінар
  17. Технологія зберігання консервування та переробки молока
  18. Технологія зберігання консервування та переробки м’яса
  19. Технологія продукціі підприємств ресторанного господарства
  20. Технохімічний контроль
  21. Технохімічний контроль
  22. Управління якістю продукціі ресторанного господарства
  23. Вища математика 3к.1с
  24. Вступ до фаху 4к.2с.
  25. Загальні технології харчових виробництв
  26. Загальна технологія харчових виробництв 4к.2с.
  27. Мікробіологія молока і молочних продуктів 3к.1с
  28. Математичні моделі в розрахунках на еом
  29. Методи контролю харчових виробництв
  30. Основи фізіології та гігієни харчування 3к.1с
  31. Отримання доброякісного молока 3к.1с
  32. Прикладна механіка
  33. Прикладна механіка 4к.2с.
  34. Теоретичні основи технології харчових виробництв
  35. Технологія зберігання, консервування та переробки м’яса
  36. Фізика
  37. Харчові та дієтичні добавки
  38. Фізичне виховання 3к.1с

На русском

  1. Методы контроля пищевых производств
  2. Общая технология пищевых производств
  3. Теоретические основы технологий пищевых производств
  4. Технология хранения, консервирования и переработки мяса
LiveInternet

Интернет реклама УБС