Це передусім зростання чисельності і густоти населення, перехід народів від кочового до осілого способу життя, упорядкування шлюбних відносин; психологічні фактори. Держава розглядається як плід людського розуму, який формувався під впливом певних потреб і емоцій людини. Деякі вчені вважають, що потужним мотивом створення держави був страх перед агресією з боку інших людей, побоювання за життя, свободу і майно. Інші висувають на перший план людський розум, який дійшов висновку про необхідність створення спеціального органу — держави, здатного краще забезпечити природні права людей, аніж їхні традиційні, додержанні форми співжиття;
* антропологічні фактори. Вони означають, що державна форма організації має коріння в самій суспільній природі людини. Вона виникає в результаті розвитку людської природи і за допомогою права вносить в життя людей справедливі моральні начала.
Доведено, що держава виникає, розвивається під впливом цілої низки факторів і виділення одного з них майже неможливе.
Якщо процес утворення держави розглядати з точки зору особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в державному устрої раціональності, принципів свободи і прав людини, то можна виділити тільки два глобальних етапи її розвиту: традиційний і конституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.
Традиційні держави виникли та існували здебільшого стихійно, на основі звичаїв і норм, коріння яких сягають у сиву давнину. Типовим втіленням такої держави є монархії.
Конституційний етап у розвитку держави пов’язаний з його підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційною визначеністю сфери державного втручання, з правовою регламентацією всієї діяльності держави і створенням гарантій прав людини.
Конституційні держави істотно відрізняються від держав традиційних засобами формування, внутрішньою побудовою і функціями.
Більшість сучасних держав будуються і функціонують на базі конституції. Конституція — це система зафіксованих у спеціальному документі відносно стабільних правил, що визначають устрій держави, її організацію, способи виявлення політичної волі, прийняття рішень, а також положення особи в державі.
У сучасних демократичних державах конституції, як правило, складаються з двох частин. У першій частині визначаються норми взаємовідносин громадян і держави, права і свободи особи. У другій — характер держави, статус гілок влади, правила взаємовідносин парламенту, президента, уряду і суду, а також структура і порядок функціонування органів управління.
Наявність демократичної конституції — важливий показник конституційності держави лише в тому випадку, якщо вона реально втілена в державній організації і безперечно виконується органами влади і громадянами.
3. Устрій сучасної держави
Устрій держави характеризує її форми: форми правління і форми територіального устрою. У них втілюється організація верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, посадових осіб і громадян.
Форми правління поділяються відповідно до засобу організації влади і її формального джерела на монархії і республіки.
Монархія — форма держави, що існувала тисячоліттями, в якій джерелом влади вважається вищий правитель (король, імператор).
Абсолютна монархія існує сьогодні в дуже обмеженій кількості країн і характеризується зосередженням в руках правителя законодавчої, виконавчої і судової влади. Така форма правління існує зараз у Саудівській Аравії, Катарі, Омані.
Конституційна монархія — така форма правління, за якої повноваження монарха обмежені конституцією. Конституційна монархія може бути дуалістичною (Йорданія, Кувейт, Марокко), в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково законодавчою, і парламентською, в якій монарх, хоча й вважається главою держави, але фактично влада його обмежена представницькими функціями та інколи має право вето на рішення парламенту.
Більшість сучасних демократичних монархій — парламентські. Уряд у них формується парламентською більшістю і підзвітний парламенту, а не монарху.
У специфічній формі монархія збереглася і сьогодні майже у третині всіх країн світу, в тому числі у державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. Сучасні монархії мало чим відрізняються від республік — другої основної форми правління.
У республіці джерелом влади вважається народна більшість, вищі органи влади обираються громадянами. В сучасному світі існує три головні види республік: парламентська, президентська і змішана або напівпрезидентська. Історія знає і багато інших різновидів республік: рабовласницьку, аристократичну, радянську, теократичну та ін.
Характерною рисою парламентської республікиє утворення уряду на парламентській основі і його відповідальність перед парламентом. Парламент здійснює щодо уряду такі функції: формує і підтримує уряд, видає закони, що приймаються урядом до виконання, затверджує державний бюджет і завдяки цьому встановлює рамки діяльності уряду. Здійснює контроль над урядом, критикує урядову політику, подає альтернативні варіанти урядових рішень і всього політичного курсу.
На відміну від парламенту уряд має виконавчу владу, а нерідко і законодавчу ініціативу, а також може клопотати перед президентом про розпуск парламенту.
У більшості країн членство в уряді не виключає збереження депутатського мандату. Це дозволяє залучати до роботи в уряді не тільки лідерів правлячих партій, але і впливових депутатів парламенту.
Офіційно керівник уряду (прем’єр-міністр, канцлер) не є главою держави, але реально саме він — перша особа в парламенті. Президент у парламентській республіці займає більш скромне місце. Він обирається або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Його роль у парламентській республіці мало чим відрізняється від функцій глави держави в парламентських монархіях.
Президентська республіка — друга досить розповсюджена форма республіканського правління.
Головна ознака президентської республіки полягає в тому, що президент у ній є водночас і главою держави, і главою уряду. Він керує внутрішньою і зовнішньою політикою держави і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Президент обирається безпосередньо народом, але інколи і колегією виборців (США). Він сам призначає членів кабінету міністрів, які несуть відповідальність перед ним, а не перед парламентом.
У президентській республіці існує жорсткий розподіл влади, парламент не може винести уряду вотум недовіри, а президент не має права розпустити парламент.
Не зважаючи на всі свої позитивні якості, президентська республіка не була широко поширена в Західній Європі. У країнах Латинської Америки президентська республіка нерідко виступає у вигляді суперпрезидентської, де майже вся реальна влада зосереджена у президента.
Третій різновид республіки — напівпрезидентська або змішана республіка. Така форма існує в Австрії, Ірландії, Португалії, Польщі, Фінляндії, Франції, Болгарії та ін. У напівпрезидентській республіці поєднується сильна президентська влада з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. При цьому вона не має сталих типових рис (як президентська і парламентська) і в різних країнах має істотні відмінності. Головна риса напівпрезидентської республіки — подвійна відповідальність уряду перед президентом і парламентом.
Класичним прикладом напівпрезидентської республіки є Франція. Тут президент і парламент обираються незалежно один від одного. Парламент не може усунути президента, котрий, у свою чергу, має право розпустити парламент, проголосивши дату позачергових парламентських виборів. Президент є главою держави і верховним головнокомандуючим, представляє країну на міжнародній арені, має право відкладного вето на рішення парламенту і право введення надзвичайного стану.
